Ухвала суду № 39137188, 03.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа: № 826/2261/14

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Федотова І.В., Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» ( далі - позивач ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників ( далі - відповідач ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2013 року № 0000804320.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 23 квітня 2014 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» ( далі - ПАТ «ОТП Банк» ) є юридичною особою та платником податків, який перебуває на податковому обліку Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «ОТП Банк» з питань правильності відображення в податковому обліку операцій з відступлення/придбання права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником ( факторингу ) та страхових резервів за такими операціями за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 22.11.2013 року № 1420/43-20/21685166.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення ПАТ «ОТП Банк» вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 127 266 585,25 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 22.11.2013 року № 1420/43-20/21685166 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2013 року № 0000804320, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 127 266 585,25 грн. та застосовано штрафні ( фінансові ) санкції у сумі 12 013 572,54 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України ), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( далі - Закон № 996-XIV ), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 ( далі - Положення № 88 ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що пов'язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку. Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти, зокрема, володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 ПК України, відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації. Якщо операція відповідає цьому визначенню, то податковий облік таких операцій здійснюється в порядку, встановленому п. 153.5 ПКУ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК Україні передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 153.5 ст. 153 ПК України, з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу ( передачі ) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами. При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, у ч.1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 514 ЦК України, передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 656 ЦК України регламентовано, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу ( фінансування під відступлення права грошової вимоги ) одна сторона ( фактор ) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони ( клієнта ) за плату ( у будь-який передбачений договором спосіб ), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи ( боржника ). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Як вбачається з договорів, які були укладені між позивачем і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, зокрема: договору від 25.06.2011 року № 01/06/11, від 23.09.2011 року № 03/09/11, від 25.11.2011 року № 05/11/11 та інших, що вказані ПАТ «ОТП Банк» у реєстрі договорів купівлі-продажу кредитного портфелю за 2011-2012 роки, надані під час проведення перевірки контролюючим податковим органам, а також подані до суду апеляційної інстанції вбачається, що відповідно до умов зазначених угод ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ( фактор ) передає грошові кошти в розпорядження ПАТ «ОТП Банк» ( клієнта ) за плату, а ПАТ «ОТП Банк» відступає/зобов'язується відступити ТОВ «ОТП Факторинг Україна» своє право грошової вимоги до третьої особи ( боржника ).

Тобто, юридичною природою спірних договорів, укладених між позивачем та зазначеним контрагентом є саме договори факторингу, передбачені положеннями ст. 1077 ЦК України. Тому, судова колегія не може погодитись з доводами представників Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, наведеними як в самій апеляційній скарзі, так і в ході судового розгляду справи апеляційною інстанцією про те, що визначені договори є договорами купівлі-продажу товарів, а не факторинговими угодами, внаслідок чого при оподаткуванні мають застосовуватись приписи підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України.

Більш того, не приймаючи до уваги вказану позицію апелянта, судова колегія також входить з того, що на сторінці 5 акту перевірки від 22.11.2013 року № 1420/43-20/21685166, який міститься в матеріалах справи, контролюючим податковим органом під час перевірки самостійно було визначено правову природу зазначених вище угод саме як договорів з відступлення права вимоги ( факторингу ).

Отже, колегія суддів переконується у тому, що виниклі між ПАТ « ОТП Банк » і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» правовідносини є саме факторинговими, а тому господарські операції, проведені ними у межах зазначених правовідносин з відступлення права вимоги, обумовлюють необхідність застосування до них не підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України, як на тому наполягав апелянт, а положень пункту 153.5 статті 153 ПК України, які передбачають спеціальний порядок оподаткування.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач при здійсненні оподаткування витрат, понесених ним за спірними договорами з відступлення права вимоги ( факторингу ) у період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, діючи на підставі та в порядку, установленому приписами податкового законодавства, а саме: п. 153.5 ст. 153 ПК України, правильно обрав правову норму, яка підлягає застосуванню до факторингових правовідносин.

Таким чином, доводи апелянта про те, що позивач неправомірно оподаткував витрати за фінансовими операціями за вказаними договорами за правилами п. 153.5 ст. 153 ПК України без врахування обмежень розміру витрат, встановлених пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 ПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними.

Посилання податкового органу на те, що позивач та його контрагент - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є пов'язаними юридичними особами, що на думку апелянта, свідчить про необхідність застосування ПАТ «ОТП Банк» при оподаткуванні витрат за факторинговими господарськими операціями положень пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 ПК України, колегія суддів вважає такими, що суперечать змісту та сутності податкового законодавства України, а саме положенням ст. 153 ПК України і не можуть бути прийнятими до уваги.

Отже, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, діючи у порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно наявності достатніх та необхідних правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2013 року № 0000804320 та приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 11.06.2014 року.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Федотов І.В.

Ісаєнко Ю.А.