Ухвала суду № 39128094, 04.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 8069/13/876

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Савицької Н.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2;

від відповідача - Задорожний І.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській обл. про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И Л А:

25.02.2013р. позивач Фізична особа - підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати винесене відповідачем Миколаївською міжрайонною державною податковою інспекцією /МДПІ/ Львівської обл. Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення № 0000041720 від 20.02.2013р. (Т.1, а.с.4-8).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миколаївської МДПІ № 0000041720 від 20.02.2013р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 1512 грн. 65 коп. сплаченого судового збору (Т.3, а.с.77-84).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач Миколаївська МДПІ, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (Т.3, а.с.87-90).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що апелянтом отримано акт ДПІ у Печерському районі м.Києва № 4723/22-1/35921869 від 08.11.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Нові Технології ТПВ» щодо підтвердження господарських відносин за травень 2012 року, червень 2012 року, липень 2012 року». З наведеного акту слідує, що вказаним підприємством сформовано податковий кредит за рахунок ПП «Інформзв'язок», ТзОВ «Фінанс Пан Трейд», які не знаходяться за юридичними адресами, по яким не встановлено реальної передачі товарів від контрагентів-постачальників.

Таким чином, господарські операції позивача не підтверджуються у зв'язку з тим, що ТзОВ «Нові Технології ТПВ» не було надано підтверджуючих документів здійснення фінансово-господарської діяльності та формування податкового кредиту та податкових зобов'язань на письмовий запит ДПІ у Печерському районі м.Києва, у зв'язку з відсутністю за податковою адресою, відсутністю об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за травень-липень 2012 року, які підпадають під визначення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, що свідчить про відсутність фактичного отримання послуг ФОП ОСОБА_1 від контрагента ТзОВ «Нові Технології ТПВ».

У зв'язку із реорганізацією Миколаївської МДПІ, судом апеляційної інстанції в порядку ст.55 КАС України допущено заміну відповідача його правонаступником - Миколаївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській обл. (Т.3, а.с.104).

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 29.01.2013р.-04.02.2013р. відповідачем Миколаївською МДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТзОВ «Нові Технології ТПВ» за травень, червень, липень 2012 року з податку на додану вартість, за результатами якої складено Акт перевірки № 48/1701/НОМЕР_1 від 11.02.2013р. (Т.1, а.с.12-18).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та занижено суму податку на додану вартість /ПДВ/, який підлягає сплаті до бюджету, за травень, липень та серпень 2012 року в загальній сумі 118259 грн. 57 коп.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000041720 від 20.02.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 147824 грн. 47 коп., з яких 118259 грн. 57 коп. за основним платежем та 29564 грн. 90 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.19).

Підставою для винесення спірного рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за травень, липень та серпень 2012 року є висновки податкового органу про те, що господарські операції позивача не підтверджуються, оскільки ТзОВ «Нові Технології ТПВ» не було надано підтверджуючих документів здійснення фінансово-господарської діяльності та формування податкового кредиту та податкових зобов'язань на письмовий запит ДПІ у Печерському районі м.Києва, у зв'язку з відсутністю останнього за податковою адресою, відсутністю об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за травень-липень 2012 року, які підпадають під визначення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, що свідчить про відсутність фактичного отримання послуг ФОП ОСОБА_1

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального виконання та отримання позивачем підрядних робіт підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт виконання робіт, також належно оформлені, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками роботи/послуги в подальшому передані замовникам та прийняті без зауважень.

Щодо оцінки правомірності висновку податкового органу про нікчемність правочинів судом враховано позицію Верховного Суду України, викладену у постанові Пленуму № 9 від 06.11.2009р., згідно з якою виключно законом передбачені підстави для визнання правочину нікчемним, а встановлення цього факту не входить до компетенції податкового органу.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що 27.04.2012р. між позивачем та ТзОВ «Готельно-курортний комплекс «Карпати» укладені договори підряду № 5 на виконання робіт по оздобленню їдальні першого поверху загальною вартістю 580000 грн. (Т.1, а.с.97-101) та № 6 від 23.05.2012р. на виконання робіт по оздобленню зимового саду санаторію «Карпати» загальною вартістю 2400000 грн. (Т.1, а.с.102-106).

Для виконання передбачених вказаними договорами комплексів робіт позивачем, у свою чергу, укладено з ТзОВ «Нові Технології ТПВ» договір підряду № 6 від 30.04.2012р., предметом якого є виконання ТзОВ «Нові Технології ТПВ» оздоблювальних робіт приміщення їдальні санаторію «Карпати» загальною вартістю 299720 грн. 02 коп. (Т.1, а.с.45-49), договір підряду № 7 від 24.05.2012р. на виконання робіт щодо оздоблення зимового саду санаторію «Карпати» в сумі 30018 грн. 43 коп. (Т.1 а.с.50-54) та договір підряду № 8 від 27.06.2012р. на виконання робіт щодо зимового саду санаторію «Карпати» в сумі 379815 грн. 34 коп. (Т.1, а.с.55-59).

Виконання робіт за вказаними договорами засвідчується актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 25.05.2012р. на загальну суму 299720 грн. 02 коп., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2012 року, підсумковою відомістю ресурсів (Т.1, а.с.60- 67); актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 12.06.2012р. на загальну суму 30018 грн. 43 коп., в т.ч. ПДВ, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2012 року, підсумковою відомістю ресурсів (Т.1, а.с.68-76); актом приймання виконаних будівельних робіт № 31/07-71 на загальну суму 349808 грн. 28 коп., в т.ч. ПДВ, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2012 року, підсумковою відомістю ресурсів (Т.1, а.с.77-85).

Оплата виконаних ТзОВ «Нові Технології ТПВ» робіт проведена позивачем у безготівковому порядку згідно долучених до матеріалів справи копій платіжних доручень та банківських виписок (Т.2, а.с.235-240).

Поряд з цим, від ТзОВ «Нові Технології ТПВ» позивачем отримані належним чином оформлені податкові накладні № 602 від 25.05.2012р. на загальну суму 299720 грн. 02 коп., в т.ч. ПДВ, № 255 від 12.06.2012р. на загальну суму 30018 грн. 43 коп., в т.ч. ПДВ, № 779 від 31.07.2012р. на загальну суму 349808 грн. 28 коп., в т.ч. ПДВ, № 778 від 31.07.2012р. на загальну суму 30007 грн. 06 коп., в т.ч. ПДВ (Т.1, а.с.86-89).

Згідно пояснень позивача документи про перевезення будівельних матеріалів є відсутніми з тих підстав, що останні придбавалися безпосередньо ним (Т.3, а.с.2-69) і доставлялися власним транспортом. У подальшому будівельні матеріали на місці видавалися працівникам ТзОВ «Нові Технології ТПВ», які здійснювали виконання частини оздоблювальних робіт.

Наявна у матеріалах справи ліцензія ТзОВ «Нові Технології ТПВ» на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури (Т.2, а.с.204-206), для отримання якої законом передбачені спеціальні вимоги, зокрема щодо наявності у підприємства кваліфікованого персоналу, спростовує доводи про неможливість ТзОВ «Нові Технології ТПВ» здійснювати господарську діяльність у вигляді проведення будівельних робіт.

Виконані ТзОВ «Нові Технології ТПВ» оздоблювальні роботи включені позивачем у довідки про вартість виконаних робіт, підсумкові відомості ресурсів (Т.1, а.с.107, 122-126, 127, 137-143, 144, 154, 164, 175, 184-187, 188, 197-201, 202, 209-210, 211, 221-226, 227, 234- 235, 236, 245; Т.2 а.с.3-5, 6, 15, 22-23, 24, 31-32, 33, 40-41, 42, 50-52, 53, 60-62, 63, 70-71, 72, 81-83, 84, 92-94, 95, 102-104, 105, 113-115, 116, 124-126, 127, 134-136, 137, 144-146, 147, 157- 167, 163, 170-172, 173, 189-201), включені у розрахунки загальновиробничих витрат по локальних кошторисах та прийняті від позивача замовником ТзОВ «Готельно-курортний комплекс «Карпати» згідно актів виконаних будівельних робіт за травень 2012 року в сумі 575266 грн. 34 коп., за липень 2012 року - на загальну суму 1594017 грн. 94 коп., за серпень 2012 року - на загальну суму 785091 грн. 19 коп. (Т.1 а.с.108-121, 128-136, 145-153, 155-163, 165-174, 176-183, 189-196, 203-208, 212-220, 228-233, 237-244, 246-250, Т.2 а.с.1-2, 7-14, 16-21, 25-30, 34-39, 43-49, 54-59, 64-69, 73-80, 85-91, 96-101, 106-112, 117-123, 128-133, 138-143, 148-156, 164-169, 174-188).

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, актів приймання виконаних робіт тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем акти прийому-виконання виконаних робіт, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих послуг, містять інформацію щодо змісту виконаних робіт у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ним податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ФОП ОСОБА_1 - права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагента, зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ним податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. в адміністративній справі № 813/1469/13-а залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

Н.В.Савицька