Ухвала суду № 39109990, 02.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/824/14-ц Головуючий у І інстанції Дмитренко А.М. Провадження № 22-ц/780/3278/14 Доповідач у 2 інстанції КоцюрбаКатегорія 18 02.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

02 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Коцюрби О.П.,

Суддів - Журби С.О., Сержанюка А.С.,

При секретарі - Лопатюк В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ЗАТ КБ «ПриваБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 30.12.2005 року відповідач отримав кредит у розмірі 13372,16 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % річних на суму залишку заборгованості на підставі кредитного договору, який було укладено з позивачем, з кінцевим терміном повернення 28.12.2007 року.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам /«Розстрочка»/ /Стандарт/ складає між ним та банком договір.

Відповідач зобов'язувався здійснювати оплату послуг позивача згідно тарифів та в строки, передбачені умовами договору, але станом на 06.11.2012 року відповідач має заборгованість перед банком в сумі 134228 грн. 09 коп. з нарахуванням процентів, пені, штрафів.

Позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості і судові витрати по справі.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.05.2013 року, позивачу було відмовлено в задоволенні позову, яке, ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 25.09.2013 року залишено без змін.

На підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.11.2013 року вказані судові рішення по справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.03.2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 67 997 грн.20 коп. та судовий збір в сумі 1342 грн.28 коп., всього 69 339 грн.48 коп. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вище зазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.03.2014 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення про відмову позивачу в задоволенні позову. Зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.03.2014 року суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 30.12.2005 року було укладено кредитний договір № DNH4KS20310339 шляхом підписання відповідачем заяви позичальника, яка разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам /«Розстрочка»/ /Стандарт/ складає договір, за умовами якого, банк надав позичальнику строковий кредит у сумі 13372 грн. 16 коп. на строк 24 місяців по 28.12.2007 року включно на придбання товару, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 2,09 % на місяць /25,08 % на рік/ на суму залишку заборгованості за кредитом в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів в зазначені в заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам /«Розстрочка»/ /Стандарт/ строки, що стверджується копією заяви позичальника.

Згідно п.4.2 Умов при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 6,00 % в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.

Як вказано у заяві позичальника, в період з 21 по 28 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти /щомісячний платіж/ у сумі 716,57 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат згідно з Умовами.

Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, процентів, комісію відповідно до заяви та Умов.

В заяві позичальника, яка була підписана відповідачем, передбачені наступні гарантії, а саме: відповідач підтвердив своїм підписом, що ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам; що ця заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ним та банком кредитно-заставний договір.

Таким чином, підписавши заяву позичальника, відповідач підтвердив, що між ним та позивачем було укладено кредитний договір на вказаних вище умовах.

Позивач звертається до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка станом на 06.11.2012 року становить 134228 грн.09 коп., а саме: 12869,43 грн. - заборгованість за кредитом, 48693,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 65797,39 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 500 грн. - штраф /фіксована частина/, 6368 грн. - штраф /процентна складова/, що слідує з розрахунку заборгованості, проведеного позивачем.

Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам /«Розстрочка»/ /Стандарт/, копія яких є в матеріалах справи, визначено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Заявою та п.п.3.2.2, 3.2.3 даних Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу /п.5.1 Умов/.

Згідно п.5.3 даних Умов, при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості.

З ч.1 ст. 634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони досягли всіх істотних умов договору шляхом підписання відповідних документів, а отже договір між ними є укладеним.

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

В ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику /грошові кошти у такій самій сумі/ у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору споживчого кредитування щодо своєчасної сплати мінімального платежу.

В п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» /зі змінами, внесеними Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 7/ роз'яснено, зокрема, що при застосуванні положення п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з ч.11 ст.11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку з цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Так як із спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до дататкової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються і до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Відповідач та йог представник просили суд відмовити позивачу в задоволенні позову в зв»язку з пропуском ним строку позовної давності, так як загальний строк позовної давності тривалістю три роки, визначений ст. 257 ЦК України на день звернення позивача до суду з позовом, минув 04.03.2013 року.

Проте, як вбачається з п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» /Стандарт/ передбачено, що термін позовної давності щодо вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю п'ять років.

Отже, фактично відповідач погодився з вище вказаними Умовами, що він підтвердив своїм підписом на заяві позичальника.

Частиною 1статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмові формі.

Як передбачено ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що позичальником 17.04.2008 року сплачувалися кошти в сумі 8179, 82 грн. на погашення заборгованості за кредитним договором та в сумі 2129,15 грн. - пеня за кредитним договором.

Наведене підтверджується випискою по рахунку позичальника, а також розрахунком заборгованості за кредитним договором, які є в матеріалах справи.

За таких обставин, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області прийшов до правильного висновку про те, що відповідачем було вчинено дії, які свідчать про визнання ним боргу, тобто перебіг позовної давності в даному випадку переривається.

Позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом 04.03.2013 року, кошти на погашення боргу сплачено відповідачем 14ю04.2008 року, тобто, строк позовної давності тривалістю п'ять років позивачем не було пропущено, а тому висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за кредитним договором є обґрунтованими.

В ч. 3 ст. 551 ЦК України вказано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, які мають правову природу. При цьому, проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статтей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Відповідач та його представник в письмових запереченнях на позов просили суд в разі задоволення позову зменшити розмір нарахованої пені з підстав передбачених ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Згідно розрахунку заборгованості, банком нараховано до сплати відповідачем пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором в сум 67797,39 грн., тоді, як розмір заборгованості по тілу кредиту становить 12869, 43 грн., тобто, розмір пені значно перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту.

За таких обставин, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області на законних підставах зменшив відповідачу розмір пені до 6434, 50 грн., що становить 50% від суми заборгованості по тілу кредиту.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

В Умовах надання споживчого кредиту вказано, що штраф і пеня, нараховуються при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов»язань, тобто за одні і ті ж самі порушення.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Враховуючи вище наведені правові норми, суд першої інстанції зробив правильний висновок про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача одночасно пені і штрафу за порушення умов кредитного договору та на законних підставах стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 67997, 20 грн., яка складається з 12869,43 грн. - заборгованість за кредитом, 48693, 27 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 6434, 50 грн. - пеня.

Так як суд першої інстанції розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 необхідно відмовити, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.03.2014 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: