Ухвала суду № 39104968, 15.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2014 року

справа № 804/2898/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніпласт» до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Уніпласт» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило визнати нечинним (недійсним) та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000072220 від 11.02.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 60287,50 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 48230,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 12057,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо не встановлення факту реальності поставки товарів контрагентом ТОВ «Метал Еліт» за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських відносин з ТОВ «Метал Еліт» враховуючи той факт що податковим органом не було взято до уваги наявність усіх первинних документів що підтверджують реальність вказаних операцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Криворізька південна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ «Уніпласт» просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ «Уніпласт» просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову суду першої інстанції, представник податкового органу не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Уніпласт» з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Метал Еліт» за жовтень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість у розмірі 48230,00 грн. безпідставно віднесена ТОВ «Уніпласт» до складу податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, у результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2011 року на суму 48230,00 грн.

Такі висновки податкового органу зроблені на підставі отриманого акту від 08.05.2012 року №425/224/35751219 Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської ДПС про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Метал Еліт» (код за ЄДРПОУ 35751219) з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ПП «Фортуна тепло сервіс плюс» (код за ЄДРПОУ 35577385) за жовтень 2011 року, яким встановлено, що угоди, укладені ПП «Фортуна тепло сервіс плюс» з підприємством покупцем ТОВ «Метал Еліт» та ТОВ «Метал Еліт» з контрагентами-покупцями за жовтень 2011 року з порушенням п.1, п. 5, ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України є нікчемними правочинами, об'єкти оподаткування з придбання/продажу ТМЦ (робіт, послуг) в розумінні п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що виникли в результаті вчинення таких правочинів та відображені ПП «Фортуна тепло сервіс плюс» та ТОВ «Метал Еліт» у складі декларації з ПДВ за жовтень 2011 року - відсутні.

Враховуючи вищенаведене, податковою службою зроблено висновок, що правочини здійснені ТОВ «Метал Еліт» з контрагентом-постачальником ПП «Фортуна тепло сервіс плюс» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків (п. 5 ст. 203 ЦК України), та згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України суперечить інтересам держави і мають ознаки нікчемних. Як наслідок, правочини, які були здійснені ТОВ «Метал Еліт» з контрагентами-покупцями також є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемних.

За результатами перевірки складено Акт від 29.12.2012 року №1152/222/31122890.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0000072220 від 11.02.2013 року про збільшення ТОВ «Уніпласт» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 60287,50 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 48230,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 12057,50 грн.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача, податкових та видаткових накладних, по господарським операціями, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача повністю підтверджують законність нарахування ТОВ «Уніпласт» відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у ТОВ «Метал Еліт» товарів на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту.

Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, від’ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Реальність господарських операцій по вказаним у перевірці контрагентам підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами видаткових та податкових накладних, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками. Крім того придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товарів, що відображено в бухгалтерському обліку та інших документах, які були надані позивачем до податкового органу до проведення перевірки.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо відсутності підстав нарахування податкових зобов’язань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентом позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з ТОВ «Метал Еліт», враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо підтвердження неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційні скарги слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 18 квітня 2014 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова