Ухвала суду № 39088580, 02.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року Справа № 876/10895/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Обрізка І.М., Левицької Н.Г.

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом ТОВ "Віза-Вторма" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Віза-Вторма" звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000202201 та №0000192201 від 25.02.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не надано належних доказів, які б пітверджували припущення, що договори ТОВ "Віза-Вторма" з контрагентами укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Свої висновки про недійсність господарських операцій та відсутність фактичного придбання товарів відповідач робить лише на підставі висновків інших ДПІ про наявність у контрагентів господарських відносин з іншими контрагентами, що мають ознаки фіктивності. Податковий кредит ТОВ "Віза-Вторма" сформувало у відповідності до п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 року позов задовольнено повністю.

Не погодившись з постановою суду її оскаржив відповідач - Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську, яка просить скасувати дану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що необхідно відмовити в задоволенні апеляційної скарги з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Судом встановлено, що ДПІ в м. Івано-Франківську проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Віза-Вторма" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

11.02.2013 року за наслідками перевірки складено акт № 1128/22-1-31524214 та встановлено, що підприємством в порушення п. 1.23, пп. 1.25 п. 1.2 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", пп. 14.1.13/6 пп. 14.1.11/в п. 14.1 ст. 1 пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів не включено дохід в сумі 501739 грн. у вигляді безнадійної кредиторської заборгованості перед постачальниками, у вигляді безоплатно отриманих товарів; завищення витрат в сумі 84887 грн. за УІ кв. 2010 року по наданих платником податку ТОВ "Екологія Групп" товарах без вимог компенсації їх вартості у зв'язку з припиненням чим порушено п. 1.23 пп. 1.25 п. 1.2 ст. 1 пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; завищення валових витрат в сумі 610387 грн. по операціях з ПП «Кіт-97» чим порушено пп. 138.1.1 п. 138.1 п. 138.2 п. 138.4 п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Податковим органом 25.03.2013 року винесено податкові повідомлення-рішення № 0000202201, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 133054 грн, в тому числі 128481 грн. за основним платежем та 4573 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000192201, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 276150 грн., в тому числі 243195 грн. за основним платежем та 32910 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Тесей ЛТД», ТОВ «Ю.О. Електронікс -1».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначено внаслідок порушення підприємством, на думку відповідача, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 128481 грн.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналіз ст.198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У, випливає, що визначальною підставою для формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Податкові зобовязання з податку на прибуток підприємства визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, ст.ст. 137-139 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-УІ, в результаті чого підприємством занижено суму грошового зобов'язання за платежем податоку на прибуток на суму 243195 грн.

Відповідно до п.138.1, 138.1.1. ст. 138 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Також відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст. 138).

Відповідно до п.139.1.9 ст. 139 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ не включаються до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації)- це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996 від 16.07.1999 р. первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суд першої інстанції встановив і це не заперечується стороною відповідача, що відповідно до договору від 12.01.2009 року № 2/01/09 укладеного між ТОВ "Екологічне підприємство "Вторма Юг" та ТОВ "Віза Вторма" в період з жовтня по грудень 2010 року проводилися операції з придбання макулатури, пляшки склобою та пресу гідравлічного горизонтального БОЛ-25. Обсяг проведених фінансово-господарських операцій склав 695185,20 грн. Станом на 30.09.2012 року заборгованість складає 399873,61 грн.

Відповідно до договору від 05.01.2010 року № ДГ-14/01/2010 року укладеного між ТОВ "Екологія Групп" та ТОВ "Віза Вторма" в 2010 році проводилися операції з придбання макулатури, пляшки та склобою. Обсяг проведених фінансово-господарських операцій склав 192463,08 грн, в тому числі ПДВ 32077,18 грн. Станом на 30.09.2012 року заборгованість складає 101864,76 грн.

У акті перевірки відповідач робить висновок про наявність у ТОВ "Віза-Вторма" безнадійної заборгованості за поставлений товар перед ТОВ "Екологія Групп" та ТОВ "Екологічне підприємство "Вторма-Юг", державну реєстрацію яких було припинено у зв'язку з визнанням їх банкрутами.

Пунктом .125 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, зокрема, що безнадійною є заборгованість фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законодавством, при їх ліквідації.

Відповідно до пп. 14.1.11/в п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість існує саме у ТОВ "Віза-Вторма", яке банкрутом не визнано та не ліквідовано, а тому нікому ані в ході перевірки, ані в будь-який інший період часу позивач не повинен був пред'являти жодних письмових угод, претензій, вимог, про відсутність яких вказується в акті. Окрім цього, не минули строки позовної давності по даних правовідносинах.

Висновки податкового органу щодо безтоварності господарських операцій позивача ґрунтуються на інформації, встановленій актами перевірки від 17.08.2012 року № 2598/143/22-206/36071851 ДПІ у м. Дніпродержинську "Про результати позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства "КІТ-97" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року при взаємовідносинах з суб'єктами господарювання, визначених в постановах слідчих".

За яким встановлено, що ПП "КІТ-97" мало взаємовідносини з ТОВ ТВК «Град», яке на думку ДПІ у м. Дніпродержинську не мало реальної змоги виконувати договірні зобов»язання з контрагентом позивача, а саме ПП "КІТ-97".

Податковий орган у акті перевірки посилається на протокол допиту директора ТОВ ТВК «Град» -Липового А.В.

Однак, суд першої інстанції підставно критично віднісся до наведених доказів, ДПІ, при цьому зазначаючи наступне.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.72 КАС України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, обставина, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування, через призму непричетності до фактичної діяльності ТОВ «Ю.О.Електронікс-1», що встановлена в інших процесуальних актах, як то наведених вище, не сприймається судом як обов'язкова, відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України.

Суд відхиляє покликання ДПІ на дані аналізу податкової звітності АІС, оскільки ДПІ не дало письмових доказів цього, а лише використало матеріали перевірки іншого податкового органу. Крім того, це не свідчить про не спроможність виконання господарських зобовязань. Щодо встановлених відхилень між сумами податкового кредиту по ПДВ позивача та податковими зобовязаннямиконтрагентів, то суд зазначає, що платник податків (позивач) не може відповідати за податкові зобовязання іншого, і вплинути на це ніяк не може.

Окрім цього, відповідач не довів, хто саме поставляв зазначений товар, якщо не зазначені підприємства, і на яких умовах, якщо не на тих, які передбачені відповідними договорами. Крім того, це не свідчить про не спроможність виконання господарських зобовязань.

Разом з тим, що стосується позивача, то податковий орган взагалі не висловлював сумнівів в його не спроможності виконувати господарські операції.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003р. №755-ІV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент вчинення господарських операцій позивачем з контрагентами відомості про останніх знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Вказані обставини не заперечуються податковим органом в акті перевірки і під час розгляду судової справи по суті.

Також на момент вчинення оспорюваних господарських операцій контрагенти позивача були в установленому порядку зареєстрованими платником податку на додану вартість з правом складання податкових накладних.

Водночас, у разі доведення вироком суду події злочину і вини посадових осіб під час здійснення господарських операцій з ТОВ "Віза-Вторма", податковий орган може вимагати перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. На даний момент, достовірних фактів, які б не викликали сумніву в суду в реальності придбання вугілля, їх поставки немає.

Одночасно необхідно зазначити, що відсутність товаро-транспортних накладних не є безумовною підставою для визнання безтоварності господарських операцій і це стверджується наступним.

Відповідно до ст. 48 Закон України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи па транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу па законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Отже наявність товаро-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту чи до складу валових витрат виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товаро-транспортні накладені, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару.

Відтак, відсутність товаро-транспортних накладних в жодному разі не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту чи до складу валових витрат, а лише може бути доказом відсутності господарських операцій, як таких. Цей доказ оцінюється судом в сукупності з іншими доказами і не має наперед встановленої сили.

Одночасно необхідно звернути увагу на те, що позивач у відповідності до укладеного договору не ніс обов'язку по доставці товару від контрагента.

Також, визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Проаналізувавши зазначене суд вважає, що наведені в акті перевірки дані щодо ТОВ "Віза-Вторма" є субєктивним припущенням податкового органу про неможливість здійснювати господарські операції з контрагентами.

Отже, як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та контрагентами укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив виписані від постачальників (продавців) податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2013 року у справі № 809/1565/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: І.М.Обрізко

Н.Г.Левицька

Повний текст виготовлено 03.06.2014р.