Ухвала суду № 39082379, 09.04.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

09 квітня 2014 року Справа № 916/763/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Бакуліної С.В.,суддів:Данилової Т.Б.,

Демидової А.М. Козир Т.П., Плюшка І.А.розглянувши заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської радина постановуВищого господарського суду України від 21.11.2013у справі№ 916/763/13 за позовомДепартаменту комунальної власності Одеської міської радидоПриватного підприємства "УНІКОН"простягнення 20 121 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2013 задоволені позовні вимоги про стягнення неустойки.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.09.2013 рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2013 частково скасовано; позовні вимоги задоволені в частині стягнення 16097,07 грн неустойки та судового збору; відмовлено в частині стягнення 4024 грн - податку на додану вартість, який був включений позивачем до неустойки.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2013 у справі №916/763/13 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Департаментом комунальної власності Одеської міської ради подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21.11.2013 у справі № 916/763/13, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову та постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення.

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 20.12.2013 у справі №916/636/13, від 21.09.2010 у справі №20/227-09-6138, від 23.08.2012 у справі №10/17-4821-2011, від 11.01.2011 у справі №15/83.

Розглянувши заяву на постанову суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові від 21.11.2013 у справі №916/763/13 суд касаційної інстанції залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою, в частині, що стосується доводів заявника, відмовлено у стягненні з відповідача 4024 грн податку на додану вартість, який був включений позивачем до неустойки. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що відповідно до статті 185 Податкового кодексу України неустойка не є об'єктом оподаткування ПДВ, а тому позивачем безпідставно було включено до позовних вимог суму 4024 грн податку на додану вартість. Щодо стягнення з відповідача неустойки, судом касаційної інстанції залишено без змін судове рішення апеляційної інстанції, яким стягнуто з відповідача неустойку за час прострочення повернення орендованого приміщення, з огляду на встановлені обставини справи про те, що відповідач після припинення договору оренди добровільно не звільнив орендоване приміщення та продовжував ним користуватись без належних правових підстав.

У постанові від 20.12.2013 у справі №916/636/13, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача неустойки за період неповернення орендованого приміщення після припинення орендних правовідносин у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин стосовно того, що судовим рішенням в іншій справі встановлено, що відповідач безпідставно користувався орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору оренди за відсутності доказів повернення майна, що є підставою для стягнення з відповідача неустойки (стаття 785 ЦК України).

У постанові від 21.09.2010 у справі №20/227-09-6138, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки, оскільки. в порушення статті 795 ЦК України відповідачем своєчасно не оформлено повернення приміщення шляхом підписання акта прийому-передачі, що перешкоджає ефективному використанню та розпорядженню спірним об'єктом комунальної власності в інтересах територіальної громади.

У постанові від 23.08.2012 у справі № 10/17-4821-2011, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позову про стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення орендованого майна з огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено факт порушення відповідачем зобов'язання з повернення орендованого майна після закінчення дії договору оренди. При цьому суд касаційної інстанції виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно того, що орендодавцем на адресу відповідача було направлено повідомлення про відсутність наміру пролонгувати договір на новий термін та необхідність повернення приміщення в 15-денний строк, що відповідачем виконано не було, у зв'язку з чим наявні правові підстави для нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за весь час прострочення повернення орендованого майна.

У постанові від 11.01.2011 у справі №15/83 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення орендованого майна та про зобов'язання повернути приміщення за актом здачі-приймання з огляду на те, що позивачем було реалізовано його право на відмову від договору оренду, тобто останній було розірвано, але відповідач орендоване майно наймодавцеві не повернув.

.З наведеного вбачається, що відповідні правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи. Також в постанові про перегляд якої просить заявник та в постановах, на які посилається заявник відсутні неоднакові правові висновки в частині задоволення позову щодо стягнення з відповідача неустойки за період безпідставного використання орендованого майна.

З огляду на зазначене відсутні передбачені статтею 11116 ГПК України підстави для допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у допуску справи №916/763/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяС.Бакуліна СуддіТ.Данилова А.Демидова Т.Козир І.Плюшка