Постанова № 39074974, 02.06.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"02" червня 2014 р. Справа № 906/996/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Саврій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Бердичівської міської ради Житомирської області

на рішення господарського суду Житомирської області від 03.04.14 р.

у справі №906/996/13 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

до відповідача Бердичівської міської ради Житомирської області (м.Бердичів Житомирська область)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міське комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 3

про звернення стягнення на предмет іпотеки

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.04.14 р. у справі №906/996/13 позов Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до Бердичівської міської ради Житомирської області про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 27.02.2008 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк") та Міським комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №3 було укладено кредитний договір №11306556000.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач належним чином виконав покладені на нього зобов'язання перед позичальником та надав останньому кредитні кошти, натомість позичальник не виконав взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, допускав прострочення здійснення платежів та не повернув кредит у встановлений строк.

Також судом було встановлено, що в провадженні господарського суду Житомирської області перебуває справа № 14/5007/1036-Б/12 про банкрутство Міського комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №3.

Крім того, з матеріалів справи, місцевий господарський суд констатував той факт, що 27.02.2008р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк") та Бердичівською міською радою Житомирської області, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №11306556000 від 27.02.2008 р. та №11306705000 від 27.02.2008р. було укладено договір іпотеки нерухомого майна.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було прийнято до уваги відповідні положення Цивільного кодексу України, Законів України «Про іпотеку», "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

В обґрунтування своїх висновків про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вказав на факт наявності у відповідача заборгованості за простроченим кредитом, заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам, а також на те, що виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено укладеним договором іпотеки.

Крім того, суд першої інстанції зауважив, що на даний час приміщення магазину "Книги" не використовується за своїм призначенням, а передано в оренду для здійснення торгівлі іншими товарами, що зокрема, вбачається з Висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29.01.2014 р. № 504/01.14.

Враховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач -Бердичівська міська рада Житомирської області звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Житомирської області від 03.04.14 р. у справі №906/996/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Предметом іпотеки за договором іпотеки від 27.02.2008, укладеного між позивачем та Бердичівською міською радою, є нежиле приміщення комунальної власності, магазин «Книги», тобто, об'єкт торгівлі книжковою продукцією.

Скаржник звертає увагу на те, що в результаті внесення змін в законодавство України на підставі Закону України «Про внесення зміни до статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» щодо заборони приватизації приміщень, де розміщуються бібліотеки, книгарні та державні видавництва» від 21.04.2011 №3274-VI, абз. 2 ч. 3 ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, що не можуть бути об'єктами приватизації будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, де розміщуються, зокрема, книгарні.

В силу дії ст. 14 Закону України «Про іпотеку» продаж предмета іпотеки, що є об'єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

З урахуванням вказаного, скаржник стверджує, що спосіб реалізації нерухомого майна, запропонований позивачем, шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Крім того, скаржник зважає на те, що умовами кредитного договору від 27.02.2008р. №11306556000, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та міським комунальним виробничим житловим ремонтно - експлуатаційним підприємством №3, щодо виконання зобов'язань, за якими розглядався спір в суді, визначено кінцевий термін повернення заборгованості кредиту дату - 27.02.2018 року. Отже, як зазначає скаржник, термін виконання зобов'язань за договором не настав.

Також скаржник вказує на положення ч. 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

При цьому, скаржник зважає на те, що в господарському суді Житомирської області розглядалася справа №14/5007/1036-Б/12 про банкрутство позичальника - Міського комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 3, а не щодо іпотекодавця.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник (відповідач) вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Позивач та третя особа не скористалися своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

2 червня 2014 року в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представники сторін та третьої особи не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (Т.2, а.с. 13-15), а також те, що явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи,

27.02.2008 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк") (банк/позивач) та Міським комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством № 3 (позичальник/третя особа) виникли договірні правовідносини на підставі укладення кредитного договору №11306556000 (далі по тексту- Договір, а.с. 12-16).

У п. 1.1 Договору сторони погодили, що банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) у національній валюті України в сумі 100 000,00грн. в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п.1.2.2. договору позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору), якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3., 5.3., 5.5., 5.6., 5.9., 5.10., 5.11., 7.4. договору.

У відповідності до п. 1.3. договору сторони визначили плату за кредит, а саме: оплату процентів у розмірі:

п. 1.3.1. за користування кредитними коштами - 15% річних;

п. 1.3.2. за користування кредитними коштами понад встановлений строк - 30,0 % річних.

Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, позивач належним чином виконав покладені на нього зобов'язання перед позичальником в частині надання останньому кредитних коштів. Вказаний факт підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом МК ВЖРЕП на 16.04.2013 р. за кредитним договором №11306556000 від 27.02.2008 р. (а.с. 32-33).

Натомість, позичальник - Міське комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 3 не виконав взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, допустивв прострочення здійснення платежів та не повернув кредит у встановлений строк.

Згідно з вказаною вище довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом станом на 16.04.2013р. загальна сума заборгованості третьої особи за кредитним договором по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені становить 50648,73грн., з яких: 50 000,20 грн. заборгованості за простроченим кредитом (а.с. 32-33); 647,23 грн. заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом (а.с. 34-37); 0,96 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 0,34 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що у випадку погіршення фінансового стану позичальника, зокрема, в разі порушення проти останнього справи про банкрутство, банк може змінити термін повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення порядку, визначеному в розділі 11 цих договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні господарського суду Житомирської області перебуває справа №14/5007/1036-Б/12 про банкрутство Міського комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №3. Ухвалою господарського суду від 25.07.2013 р. по справі № 14/5007/1036-Б/12 затверджено реєстр вимог кредиторів, зокрема, вимоги ПАТ "УкрСиббанк" в сумі 305227,87 грн., з яких 50000,20 грн. по кредитному договору №11306556000 від 27.02.2008 р., яка виникла станом на день звернення ПАТ "УкрСиббанк" до суду із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника, а саме 15.02.2013 р. Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство боржника опубліковано в офіційному друкованому органі - газеті "Урядовий кур'єр" від 18.01.2013р. №11 (а.с. 82-92).

Пунктом 2.1. кредитного договору визначено, що у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком прийнята застава нерухомості, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 243,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Лібкнехта Карла, 12.

Також, матеріалами справи стверджується той факт, що 27.02.2008р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк") (іпотекодержатель) та Бердичівською міською радою Житомирської області (іпотекодавець/відповідач), в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №11306556000 від 27.02.2008р. та №11306705000 від 27.02.2008р. укладений договір іпотеки нерухомого майна (а.с. 20-23), згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно (предмет іпотеки) нежиле приміщення, магазин "Книги" з підвальним приміщенням, під літерою А, з цегли, загальною площею 243,8 кв.м., що знаходиться в місті Бердичеві по вул. Лібкнехта Карла, буд. 12 , яка є власністю іпотекодавця згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.02.2005 р., виданого виконкомом Бердичівської міської ради Житомирької області.

Відповідно до п.1.3. договору іпотеки, іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами договору(ів), що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язання у більшу та/або меншу сторону і порядку його виконання, забезпеченого цим договором та/або договорами. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечується іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору(ів), що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що іпотекою згідно цього договору забезпечуються також і розмір зобов'язань, строк і порядок їх виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаних договору (ів), що обумовлюють основне зобов'язання.

Умовами п. 4.1. договору іпотеки сторони визначили, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечене іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України "Про іпотеку" (п. 4.2. договору іпотеки).

При цьому, за змістом пункту 4.3. договору іпотеки, право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.

Вказаний вище договір іпотеки засвідчений підписами та скріплений печатками сторін.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у порядку ст. 41 ГПК України судом першої інстанції у справі було призначено судово-оціночну експертизу, проведення якої було доручено судовому експерту Горкуші М.Д. (а.с. 143).

Згідно з висновком № 504/01.14. судової будівельно-технічної експертизи від 29.01.2014 р., в результаті проведеного дослідження, експертом визначена дійсна ринкова вартість нежилого приміщення магазину "Книги" з підвальним приміщенням, загальною площею 251,6 кв.м., за адресою: Житомирська область, м.Бердичів, вул. К.Лібкнехта, 12, що належить на праві власності відповідачу - Бердичівській міській раді Житомирської області становить 564000,00грн. з урахуванням ПДВ, у т.ч. ПДВ (20 %) - 94000,00грн. (а.с. 152-171).

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, відносини між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Міським комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №3 виникли на підставі укладення кредитного договору №11306556000 від 27.02.2008р.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Між кредитодавцем (позивачем) та позичальником кредитного договору №11306556000 від 27.02.2008 р. у встановленому законом порядку і формі було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов, текст був підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений їхніми печатками.

Як було встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду з матеріалів справи кредитор (позивач), на виконання умов кредитного договору №11306556000 від 27.02.2008 р. надав боржнику (третя особа) кредитні кошти згідно з кредитним договором №11306556000 від 27.02.2008 р.. Натомість, докази на підтвердження факту повернення позичальником вказаної суми кредиту та сплати процентів в повному обсязі, та у встановлені терміни в матеріалах справи відсутні.

На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, ні скаржником (іпотекодавцем), ні боржником не надано суду жодних належних доказів на підтвердження факту погашення боржником чи іпотекодавцем заборгованості перед кредитором, яка виникла згідно вказаного вище кредитного договору.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, факт невиконання боржником своїх договірних зобов'язань в частині повернення кредиту та сплати процентів є доведеним та таким, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як було встановлено вище, між ПАТ "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) та Бердичівською міською радою Житомирської області (іпотекодавець/відповідач), в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №11306556000 від 27.02.2008р. та №11306705000 від 27.02.2008р., було укладено договір іпотеки нерухомого майна від 27.02.2008 р., згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю відповідне нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про іпотеку": іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким, іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Виходячи із викладеного системного аналізу норм законодавства, майновий поручитель та основний боржник, зобов'язання якого перед кредитором забезпечені іпотекою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно.

Отже, у випадку невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого, зокрема, іпотекою майна третьої особи, кредитор має право вимагати виконання зобов'язання у тому числі одночасно від боржника та майнового поручителя.

При цьому норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не обмежують право кредитора на звернення з грошовими вимогами до майнового поручителя у випадку, якщо основний боржник не сплатив борг.

В силу дії ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

В силу приписів ст. 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду; тобто, доказом обтяження нерухомого майна іпотекою є або договір, або рішення суду, або ж конкретне зазначення на норми відповідного закону, на підставі якого виникло таке обтяження.

Відповідно до ч. 1 статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно з ч. 5 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

На підставі встановлених обставин у даній справі, судова колегія суду апеляційної інстанції констатує той факт, що звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснено судом першої інстанції у визначений законом спосіб, а саме шляхом проведення прилюдних торгів (п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку"). Крім того, п. 4.2. договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі, зокрема, рішення суду.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, в межах виконавчого провадження реалізація предмета іпотеки за рішенням суду здійснена саме у визначений судом спосіб. При цьому, обраний судом спосіб реалізації предмета іпотеки не суперечить наведеним вище вимогам Закону, а тому доводи скаржника про те, що обраний спосіб реалізації нерухомого майна суперечить вимогам закону, є безпідставними.

Також судова колегія зважає на те, що при визначенні способу реалізації предмета іпотеки, дія Закону України "Про приватизацію невеликих державних

підприємств (малу приватизацію)" не поширюється з огляду на наступне.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 14 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація. Продаж предмета іпотеки, що є об'єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва".

Зокрема, преабулою до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що цей Закон встановлює правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі - продажу.

Таким чином, з аналізу наведених вище норм діючого законодавства вбачається, що продаж предмета іпотеки, що є об'єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у тому разі, якщо продаж здійснюється не в порядку виконання судового рішення.

Натомість, в даному випадку має місце реалізація предмета іпотеки (нерухомого майна), яке є об'єктом права комунальної власності, на підставі рішення суду в межах виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно наявності визначених законом підстав для задоволення позовних вимог. Адже, як було встановлено вище, реалізацію нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, було здійснено у визначений законом спосіб та у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Житомирської області від 03.04.14 р. у справі № 906/996/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Бердичівської міської ради Житомирської області - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 03.04.14 р. у справі №906/996/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Бердичівської міської ради Житомирської області - без задоволення.

2. Справу № 906/996/13 надіслати господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Саврій В.А.