Постанова № 3905877, 12.06.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.06.09Справа №2а-266/09/4/0170 о 09:02 Окружний адміністративний суд у складі головуючого суддіЦиганової Г.Ю. , при секретарі судового засідання Заєвській Н.В., за участі представників сторін:

від позивача Єфремова В.Є.;

від відповідача Щербіна Д.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Виробничо-комерційної фірми "Блік"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання не чинним рішення № 0009142303 від 15.09.2008 року

Суть спору: Виробничо-комерційна фірма «Блік»(далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі ДПІ, відповідач) про визнання не чинним рішення № 0009142303 від 15.09.2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8500,00 грн. Позов мотивовано тим, що висновки податкового органу про порушення вимог п. 8 ст. 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»(далі Закон №265) не відповідають дійсності, позивачем не порушувались умови щодо цінників у грошовій одиниці України на товарах при їх реалізації.

Ухвалами суду від 12.01.2009 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позову, з підстав, наведених в цих запереченнях.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1, 3 статті 4 Закону України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі Закон №509) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно п. 2 ст. 11 Закону №509 органи державної податкової служби мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з субєктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є субєктами владних повноважень, спір що виник повязаний із захистом прав позивача у сфері публічних відносин і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що посадовими особами податкового органу на підставі направлень на планову перевірку від 21.09.2008 року №539 і №540 проведено перевірку по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу субєктів підприємницької діяльності, стосовно господарської одиниці аптеки №2, розташованої за адресою смт. Чорноморське, вул. Димитрова 7а, і яка належить позивачеві. За результатами перевірки складено акт від 21.08.2008 року №000316/1231/01/09/23/20697339 за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог п. 8 ст. 3 Закону №265.

На підставі цього акту та згідно з ст. 23 Закону №265 відповідачем прийнято спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд враховує вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України, тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання не чинним рішення про застосування штрафних санкцій, суд зобовязаний перевірити, чи здійснювалася перевірка позивача відповідачем на підставі закону, які повноваження відповідач щодо проведення цих перевірок, чи діяли посадові особи відповідача безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно у звязку з проведенням перевірки і прийняття рішення про застосування штрафних санкцій.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, органи податкової служби зобовязані здійснювати свої функції, у тому числі стосовно проведення перевірок субєктів господарювання виключно на підставі, у спосіб, в межах повноважень, визначених законом.

Загальні підстави та порядок проведення перевірок встановлені Законом №509.

Відповідно до ч.1 ст. 11 цього Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Таким чином, органи податкової служби мають право проводити документальні невиїзні і планові та позапланові виїзні перевірки, підстави для проведення яких визначені законодавством України.

Суд зазначає, що визначення, підстави та порядок проведення позапланових перевірок передбачені Законом №509 та Законом №265.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №265 контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Відповідно до ст.16 Закону №265 контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону №265 планова перевірка здійснюється органами, уповноваженими законом нараховувати або стягувати податки і збори (обов'язкові платежі) з осіб, що використовують спрощену систему оподаткування згідно з пунктами 5 - 9 статті 9 цього Закону. Така перевірка здійснюється не частіше одного разу за наслідками звітного календарного року, але не раніше строків, визначених законодавством для подання річного податкового звіту (декларації) такими особами з такого податку.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону №265 планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

Судом встановлено, що в ч. 7 статті 11-1 Закону № 509 зазначено, що позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених Законами України №265 і №481, а в інших випадках - за рішенням суду.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що здійснена відповідачем перевірка позивача в межах повноважень податкових органів, визначених Законом №265 є позаплановою.

Відповідно до статті 11-2 Закону №509-ХІІ посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Отже, судом встановлено, що обовязковою умовою для проведення позапланової перевірки є наявність рішення керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Суд зазначає, що відповідачем дійсно порушено вимоги Закону №509 у звязку з відсутністю наказу на проведення перевірки.

Проте, зазначені порушення могли бути підставою для не допуску посадових осіб, вказаних в направленнях на проведення перевірки до її проведення, як це передбачено ч. 2 ст. 11-2 Закону №509. Позивач таким правом не скористався, що підтверджується поясненнями представників сторін, наданих в судовому засіданні, актом перевірки. Допуск позивачем посадових осіб податкового органу до проведення перевірки свідчить про визнання ним достатності підстав для її проведення.

Судом встановлено, що в основу спірного рішення покладено висновок за актом перевірки про порушення вимог п. 8 ст. 3 Закону №265. Такий висновок, в свою чергу, мотивовано встановленим фактом відсутності на момент перевірки цінників на 500 найменувань товарів в національній валюті України.

Пунктом 8 ст. 3 Закону №265 встановлений обовязок субєктів підприємницької діяльності які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг реалізовувати товари (надавати послуги) за умови наявності цінника на товар (меню, прейскуранта, тарифу на послугу, що надається) у грошовій одиниці України. Відповідно до ст. 23 Закону №265 до суб'єктів підприємницької діяльності, які не виставили цінники на товар, що продається (меню, прейскуранти або тарифи на послуги, що надаються), використовують цінники та прейскуранти, що містять ціни і тарифи в іноземній валюті або в інших одиницях, які не є гривнею, застосовується фінансова санкція у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний невиставлений цінник на товар (меню, прейскурант або тариф на послугу) або виставлений цінник на товар (меню, прейскурант або тариф на послугу) в іноземній валюті чи в інших одиницях.

Зазначені цінники та прейскуранти мають бути розміщені у спосіб, який не дозволятиме покупцям (у тому числі контролюючим особам) вилучати такі цінники та прейскуранти поза контролем осіб, уповноважених таким продавцем здійснювати нагляд за дотриманням норм цього Закону. За умисне вилучення працівником контролюючого органу цінника (прейскуранта) з метою неправомірного накладення на продавця адміністративного або іншого стягнення такий працівник притягається до відповідальності згідно з законом.

Під час перевірки, проведеної податковим органом відібрано пояснення посадових осіб позивача, згідно із якими на цінниках, встановлених на товар була відсутня позначка національної валюти України («грн.»).

Аналогічні пояснення надані представником позивача під час судового розгляду, згідно із якими на весь товар, який знаходився в аптеці, цінники були виставлені, але на них була відсутня позначка, яка б підтверджувала або спростовувала, що це є ціною в національній валюті України.

Суд зазначає, що жодним законодавчим актом не передбачено встановлення на ціннику позначки «грн.» або іншої.

Відповідно до п. 3.3 ст. 3 Закону України від 05.04.2001 року №2346-ІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця є єдиним законним платіжним засобом в Україні.

Відповідачем у встановленому порядку не доведено того, що на момент перевірки цінники на товар були виставлені в іншій валюті ніж гривня.

Таким чином позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання не чинним рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачене для правових актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Тому суд вважає можливим стягнути на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

У звязку зі складністю справи судом 12.06.2009 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови, а 17.06.2009 року постанову складено у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі від 21.08.2008 року №0009142303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій стосовно Виробничо-комерційної фірми «Блік» в розмірі 8500,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Виробничо-комерційної фірми «Блік» 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Циганова Г.Ю.