Постанова № 3905876, 04.06.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

04.06.09Справа №2а-758/09/4/0170 о 14:12 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі Заєвській Н.В., за участю представників сторін

від позивача Узлякова М.С.;

від відповідача не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної РеспублікиКрим звернулось з адміністративним позовом Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» (далі позивач) Державної податкової інспекції в м. Керчі (далі відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2008 року №0000901502/3 про визначення суми податкового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 117478,52 грн. Позов мотивовано тим, що відповідач неправомірно прийняв рішення про визначення суми податкового зобов'язання за штрафними санкціями, застосованими на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі Закон №2181) за несвоєчасну сплату податку на додану вартість. Позивач посилається на те, що він не порушував термінів сплати цього податку, а зарахування сплати поточних зобовязань в рахунок погашення податкового боргу, здійснене відповідачем, є таким, що не входить до його компетенції.

Ухвалами суду від 12.01.2009 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду, витребувані у відповідача письмові пояснення (заперечення) на адміністративний позов та особовий рахунок позивача з податку на додану вартість за 2005-2008 роки. Витребувані документи надані суду, за листом від 20.05.2009 вих. № 1425/9/10-00.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті спору. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, надав письмові заперечення, в яких просив в задоволенні позову відмовити, вказав, що кошти, які перераховував позивач зараховувались відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону №2181.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Статтею 4 Закону №2181 передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обовязкових платежів).

Враховуючи зазначене, відповідач, виконуючи у спірних відносинах владні управлінські функції, є суб'єктом владних повноважень, спір, що виник, належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 19195199, державну реєстрацію якого проведено Виконавчим комітетом Керченської міської ради 15.05.1992 року, є платником податків і зборів (обовязкових платежів), в тому числі податку на додану вартість.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питання своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобовязань з податку на додану вартість за липень, серпень і вересень 2005 року.

За результатами перевірки складено акт №548/15-2/19195199 від 18.04.2008 року, згідно із яким встановлено порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за липень, серпень і вересень 2005 року, по податковим деклараціям вх. №30062 від 19.08.2005 року; вх. №32220 від 19.09.2005 року; вх. № 38315 від 19.10.2005 року. При цьому затримка по сплаті податкового зобов'язання в загальній сумі 234957,04 грн склала більше 90 календарних днів.

На підставі цього акту, відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 25.04.2008 року №0000901502/0.

Позивач не погодився з зазначеним рішенням податкового органу, оскаржив його в порядку адміністративного оскарження, відповідно до ст. 5 Закону №2181. За результатами розгляду скарги платника податків відповідачем, Державною податковою адміністрацією в АР Крим, Державною податковою адміністрацією України податкове повідомлення-рішення від 25.04.2008 року №0000901502/0 (а також податкові повідомлення-рішення від 23.05.2008 року №0000901502/1 та від 24.06.2008 року №0000901502/2) залишено без змін, а скарги платника податків без задоволення.

Відповідно до п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 р. N 253, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 р. за N 567/5758 відповідачем було прийнято і направлено платнику податків спірне податкове повідомлення-рішення від 27.08.2008 року №0000901502/3.

Судом встановлено, що за декларацією з податку на додану вартість за липень 2005 року (вх. №30062 від 19.08.2005 року, а.с. 30), в рядку 27 «сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду», позивачем зазначено 88787,00 грн.; в декларації за серпень 2005 року (вх. №32220 від 19.09.2005 року, а.с. 29) 113205,00 грн.; в декларації за вересень 2005 року (вх. № 38315 від 19.10.2005 року, а.с. 28) 32965,00 грн.

Згідно із наданим до податкового органу уточнюючим розрахунком податкових зобовязань з ПДВ у звязку із виправленням самостійно виявлених помилок (а.с. 31) позивач зменшив податкове зобовязання з цього податку за серпень 2005 року на суму 113200,00 грн. Зменшення суми податкового зобовязання відображено в картці особового рахунку (а.с. 59).

Таким чином, відомості акту щодо порушення термінів сплати податкового зобовязання за декларацією з податку на додану вартість за серпень 2005 року у сумі 113205,00 грн. в будь якому разі не можуть бути визнані такими, що відповідають дійсності, оскільки на момент зарахування коштів за платіжними дорученнями від 18.03.2008 року №235 та від 26.03.2008 року №300 на погашення податкового боргу відповідачеві було достовірно відомо, що податкового зобовязання цього платника податків, в такому розмірі і за такий звітний податковий період взагалі не існує.

Відповідно до пп. 17.1.7 Закону №2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно із пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Пунктом 4.1.4 цього Закону встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Відповідно до пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

Сторонами не надано доказів того, що позивачем обрано квартальний податковий період, тому для обчислення граничних строків сплати податку слід застосувати граничні строки подання податкової декларації, визначені пп. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону №2181, тому граничним строком сплати податку за липень 2005 року є 30.08.2005 року; за серпень 2005 року 30.09.2005 року; за вересень 2005 року 30.10.2005 року.

З метою дослідження правильності сплати позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість судом в судовому засіданні досліджено документи податкової звітності позивача, платіжні документи на перерахування до бюджету сум податку. Судом встановлено, що податкове зобовязання за липень 2005 року у сумі 88787,00 грн. частково погашено за платіжним дорученням: від 19.08.2008 року №1032 на суму 20000,00 грн., призначення платежу: ПДВ за липень 2005 року; податкове зобовязання за серпень 2005 року погашалось за платіжними дорученнями від 20.09.2005 №1129 та від 30.09.2005 року №1139 на загальну суму 86000 грн., із призначенням платежу «відрахування ПДВ за серпень 2005 року» проте враховуючи, що уточнюючим розрахунком платник податку визначив податкове зобовязання цього періоду у розмірі 5,00 грн., суд вважає, що воно є погашеним повністю.

Разом з тим, суд зазначає наступне. Орган державної податкової служби України, відповідно до ст. 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» не має права визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобовязань.

Згідно з п. 7.7 ст. 7 Закону №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях. Проте порядок такого погашення в Законі не визначений, та не зазначено про те, що вказана заборгованість може погашатись за рахунок інших платежів платника податків.

Аналіз норм Закону №2181 та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 N 276, свідчить, що контроль за справлянням податкових зобовязань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України гроші є обєктами цивільних прав, у тому числі права власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 05.04.2001 №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власник користується своїм майном на свій власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 22, 41 Конституції України захист права власності гарантується державою. Кожен має право володіти, користуватись та розпоряджуватися своєю власністю. Відповідно до ст. 47 Господарського кодексу України держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів в платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.

Таким чином суд дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.

Відповідач не надав суду доказів визначеної законом компетенції самостійно визначати цільове призначення платежу, здійсненого платником податків, та зарахування коштів платника на свій розсуд. Щодо джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення необхідно зазначити, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України). Відповідно зазначена норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно спрямував власні кошти. За наявності податкового боргу у позивача відповідач має право та можливість на підставі п. 10 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» звернутися до суду з позовом про стягнення даного боргу.

З документальних доказів, наданих сторонами у справі вбачається, що на погашення податкового боргу з податку на додану вартість позивачем було спрямовано 325,00 грн. за платіжним дорученням №154/109 від 14.02.2008 року, що підтверджується випискою з електронного реєстру розрахункових документів органу Державного казначейства. Зазначена сума розподілена відповідачем, в тому числі на погашення податкового боргу з податку на додану вартість за декларацією №30062 від 19.08.2005 року за липень 2005 року спрямовано 286,38 грн.

Тому суд вважає правомірним застосування штрафної (фінансової) санкції за пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 на суму 143,19 грн., що становить 50 % від сплаченої суми податкового боргу.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 71 КАС України обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на субєкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правомірність застосування штрафної санкції в іншій частині не доведено податковим органом у встановленому порядку, оскільки суду не надано доказів визначення в розрахункових і платіжних документах, за якими платником податків погашались суми податкового зобов'язання відповідного напрямку.

Відповідно до частини 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення, а не про визнання його протиправним і скасування, як це передбачено для правових актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

У звязку зі складністю справи судом 04.06.2009 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 09.04.2009 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати частково протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі від 27.08.2008 року №0000901502/3 в частині визначення Кримському республіканському підприємству «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 117335,33 грн.

3.В задоволенні решти частини позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Циганова Г.Ю.