Постанова № 3905825, 10.06.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 6/140-25/169-А

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10.06.2009 р.                                                                                 № 6/140-25/169-А

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І. при секретарі судового засідання Зубко Л.П. вирішив адміністративну справу

за позовомТОВ "РАМ"

до Державна податкова інспекція у Оболонському районі м.Києва

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Представники: від позивачаХокова С.В. від відповідача Коваленко І.В.

третьої особине з’явилися 10.06.2008 р. у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Р.А.М.», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Юніверсал-ПАК», звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення від 05.05.2006 р. №0010042302/0. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки від 25.04.2006 р. № 370/23-205-31724470 про не підтвердження сум податкового кредиту в квітні 2005 р. не відповідають обставинам справи, оскільки відповідачем зроблений помилковий висновок щодо відсутності у позивача права на податковий кредит, у зв’язку з тим, що установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента за угодою ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК»визнані недійсними.           Постановою Господарського суду м. Києва від 13.09.2006 р. по справі № 25/169-А, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 р., в позові ТОВ «Р.А.М.»було відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2007 р. постанова Київського апеляційного господарського суду скасована, а справа направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва. Підставою для повернення справи на новий розгляд став той факт, що судами попередніх інстанцій допущена помилка в назві третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Юніверсал-ПАК», а також суди не звернули уваги на невідповідність номера свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, яке скасоване Святошинським районним судом м. Києва по справі № 2-а-229 та номером свідоцтва платника ПДВ, що анульоване актом від 15.02.2006 р. № 47.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.01.2008 р. справа була прийнята до розгляду та призначено попереднє судове засідання.

В судовому засіданні 12.06.2008 р. представником відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі в зв’язку з тим, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва подано клопотання до Святошинського районного суду м. Києва про виправлення описки в постанові суду від 22.12.2005 р. по справі № 2а-229/06, згідно якої визнані недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість ТОВ «НВП «Юніверсал - ПАК».

          До Окружного адміністративного суду м. Києва 02.02.2009 р. надійшло клопотання від представника ТОВ «Р.А.М.»про поновлення провадження у справі, в зв’язку з тим, що Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р. по справі № 22-а-958/08 закрито провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ «Р.А.М.»на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2005 р., оскільки вказана постанова вже скасована постановою Апеляційного суду м. Києва від 25.04.2007 р.

          Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2009 р. по справі №6/140-25/169-А провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання.

          Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Р.А.М.», вважає, що відповідач при проведенні перевірки дійшов до помилкового висновку щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2005 р. суму ПДВ в розмірі 19570,00 грн. Товариство вказує на той факт, що виконання господарських договорів були підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а також актами виконаних робіт. А тому, твердження податкового органу про порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є неправомірним та не відповідає обставинам справи.

Відповідач –ДПІ у Оболонському районі м. Києва, з позовом не погоджується та в обґрунтування зазначає наступне. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.12.2005 р. визнано недійсними установчі документи контрагента позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Юніверсал-ПАК»(код ЄДРПОУ 32775258) - з 05.03.2004 р. та свідоцтво платника податку на додану вартість № 6375716 з 14.05.2004 р., тобто з дати внесення в реєстр платників ПДВ. Судом було встановлено, що засновник контрагента позивача ТОВ «НВП«Юніверсал-Пак»Бєлякова І.А. зареєструвала вказане підприємство за матеріальну винагороду, фінансово-господарською діяльністю не займалася, жодних підписів на податкових накладних не ставила. Вказане свідчить про те, що податкові накладні, які стали підставою для віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту, підписані не уповноваженою особою, а тому не можуть вважатися належно оформленими в понятті п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач вважає, що позивачем порушено п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість

за період квітень 2005 р. на суму 19570,00 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що застосовані штрафні (фінансові) санкції до ТОВ «Р.А.М.»на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовим фондами»в розмірі 9785,00 грн. згідно повідомлення –рішення № 0010042302/0 відповідають чинному законодавству.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва (надалі - відповідач) була проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.А.М»(надалі - позивач) достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Юніверсал-ПАК»за період з 01.02.2005 р. по 30.04.2005 р.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт № 370/23-205-31724470 від 25.04.2006 р. (надалі - Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010042302/0 від 05.05.2006 р. про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 29355,00 грн.

Під час перевірки було встановлено порушення ТОВ «Р.А.М.» п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Вказане порушення виникло на підставі того, що позивач включив до складу податкового кредиту за квітень 2005 р. суму ПДВ в розмірі 19570,00 грн. по податкових накладних, які підписані невстановленою особою. Даний факт був встановлений постановою Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2005 р. по справі № 2а-229.

Позивач вказує на те, що постанову Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2005 р. по справі № 2а-229 було скасовано постановою Апеляційного суду м. Києва від 25.04.2007 р., а тому, висновки викладені в акті перевірки від 25.04.2006 р. № 370/23-205-31724470 не відповідають обставинам справи.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2005 року по справі 2-а-229 було визнано недійсними установчі документи ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», а саме: установчий договір та статут ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК»з дати державної реєстрації, тобто з 05.03.2004 року; реєстрацію платника податку на додану вартість та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, тобто з 14.05.2004 року.

ДПІ у Святошинському районі м. Києва, актом № 47 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 15.02.2006 року було виключено ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК»з Реєстру платників ПДВ з 14.05.2004 року (копія в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між контрагентами відбувалися в 2005 році.

Посилання позивача на те, що наведена постанова Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2005 року по справі 2-а-229 скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.04.2007 року за апеляційною скаргою Густі В.О. судом не приймається, з огляду на наступне.

Відповідно до відмітки Святошинського районного суду м. Києва Постанова від 22.12.2005 року по справі 2-а-229 набула законної сили з 02.01.2006 року.

          Донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування до нього штрафних санкцій здійснено на підставі висновків Акту перевірки відповідача від 25.04.2006 року за № 370/23-205-31724470. Отже, оскільки на день складання Акта перевірки відповідачем постанова Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2005 року набула законної сили, а ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25.04.2007 року взагалі не існувало, тому податковий орган діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Окрім того, суд зазначає, що мотивувальна частина Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25.04.2007 р. стосується не контрагента позивача –ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», а зовсім іншого підприємства ТОВ «Оптіма-Люкс».

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Р.А.М."(замовник) та ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК»(виконавець) були укладені наступні Договори:

№ 57 від 18.03.2005 р. на оренду машинного часу на загальну суму 54 000,00 грн., в т. ч. ПДВ –9 000,00 грн.

№ 61 від 02.04.2005 р. про інформаційну підтримку вхідних дзвінків контакт-центру на загальну суму 54 650,50 грн., в т.ч. ПДВ 9 108,42 грн.;

Рахунок –фактура № 73-у/02/05 від 01.02.2005 р. за розробку технічного макету на загальну суму 8 770,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 461,67 грн.

Виконання вказаних договорів підтверджується актами виконаних робіт податковими накладними та рахунками – фактурами (копії в матеріалах справи):

Акт виконаних робіт до договору № 61 від 02.04.2005 р. на суму 54 650,50 грн.;

Податкова накладна від 27.04.2005 р. № 467/2704-15 на суму 54 650,50 грн.;

Акт виконаних робіт до рахунку –фактури № 73-у/02/05 від 01.02.2005 р. на суму 8 770,00 грн.;

Податкова накладна від 08.02.2005 р. № 358/0802-15 на суму 8 770,00 грн.;

Акти прийому передачі до договору № 57 від 18.03.2005 р. (сім актів);

Податкова накладна від 21.03.2005 р. № 397/2103-15 на суму 54 000,00 грн.

Вказані операції були відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), а суми податку на додану вартість зазначені в них, були включені до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах (квітень 2005 р.).

Отже, судом встановлено, що позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», про що свідчать укладені між сторонами договір на оренду машинного часу, договір про інформаційну підтримку вхідних дзвінків контакт-центру, рахунок –фактура за розробку технічного макету та акти виконаних робіт до вказаних договорів протягом 2005 року.

Порядок нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість регулюється Законом України «Про податок на додану вартість».

У відповідності до вимог п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим, як платники податку на додану вартість у порядку передбаченому зазначеним Законом.

Господарські операції між ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК» та позивачем відбувалися в березні - травні 2005 року, а свідоцтво платника ПДВ було анульоване з 14.05.2005 року. Отже, на момент здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем і ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», останнє не являлося платником податку на додану вартість.

Таким чином, податкові накладні, виписані ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК» на адресу ТОВ «Р.А.М.»не можуть враховуватись при визначенні сум податкового кредиту Позивача за квітень 2005 року.

Відповідно до п. п. 7.2.3., п. п. 7.2.4 та п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається в разі поставки товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим, як платник податку.

Відповідно до п. 2, п. 5, п. 6.2 та п. 18 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Мін’юсті 23.06.1997 за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до п. п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними ... У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому, податкова накладна згідно закону розуміється не лише як формальний документ, а як документ, що несе відповідне правове навантаження і який повинен підтверджувати наявність підстав для включення в податковий кредит сум податку. Відсутність таких підстав позбавляє податкову накладну юридичної сили підтверджувати право на податковий кредит.

Тобто, як видно з аналізу норм пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, законодавцем передбачено, що навіть при наявності податкової накладної податковий кредит може бути не підтверджений, а сума податкового кредиту зазначена в податковій накладній не є остаточною та беззаперечною і може бути не підтверджена за результатами перевірки, що і відбулося в даному випадку.

Як встановлено судом, та знайшло підтвердження матеріалами справи (довідка ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 03.06.2006 р. № 5842/7/15-503 податкового органу про фактичне незнаходження ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК»за юридичною адресою, останній звіт надано за ІІІ квартал 2004 р., всі звіти з моменту реєстрації надавалися з нульовими показниками, сплата до бюджету не проводилася, що свідчать про недекларування відповідних об’єктів оподаткування за результатами фінансово–господарських операцій з Позивачем), тобто фінансово-господарська діяльність ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК» здійснювалась всупереч чинному законодавству.

Отже, податкові накладні, що видані позивачу ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», складені особою, що не мала на те повноважень, не була зареєстрована у встановленому порядку платником ПДВ.

Крім того, відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Пунктом 25 «Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», затвердженого Наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000 та зареєстрованого в Мінюсті 03.04.2000 за № 208/4429 передбачено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Як вже зазначалося вище, свідоцтво про реєстрацію ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», як платника податку на додану вартість, анульовано з 14.05.2005 року.

Таким чином, під час здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», останнє не було зареєстроване, як платник податку на додану вартість і не мало права на складання податкових накладних. Отже, позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку, зазначені у таких податкових накладних.

Крім того слід врахувати те, що згідно п.п. 7.7.5. п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, які використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом, що є однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного, бюджету України.

Відшкодуванню підлягають лише суми які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно з Законом України №168/97 зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України №168/97-ВР, під бюджетним відшкодуванням слід розуміти суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку.

Законом України №168/97-ВР встановлений прямий взаємозв'язок між: сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням такого податку, а також зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді цього податку.

Закону України № 168/97-ВР передбачає, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару.

Таким чином, вищезазначене свідчить, що укладання і виконання вищевказаних договорів суперечить інтересам держави та суспільства, так як завдаються збитки у вигляді ненадходження до державного бюджету коштів у великих розмірах, витрати державних коштів на користь осіб, які не мають правових підстав та права на їх отримання.

З огляду на вищевикладене слідує, що позивач не мав право включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, оскільки судом встановлено, що контрагентом позивача - ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», суми ПДВ до державного бюджету не сплачувалась.

У статті 11 КАС України зазначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи (частина 4), і повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких на його думку не вистачає (частина 5).

Так, позивачем на вимогу суду не було надано належних доказів щодо підтвердження реальності здійснення господарських операцій, які відбулися між позивачем та ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК»та доказів на те, що дані операції не містять ознак безтоварності.

Як вже зазначалось вище, між позивачем та його контрагентом - ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК», укладалися договори на оренду машинного часу та про інформаційну підтримку вхідних дзвінків контакт-центру.

Разом з тим, позивач не надав доказів проведення розрахунків між ним та контрагентом ТОВ «НВП «Юніверсал-ПАК». Не доведений факт сплати (перерахування) коштів –наявність банківських виписок по рахунках позивача, що може свідчити про реальність здійснюваних операцій.

Отже, суд приходить до висновку що, наявність лише первинних документів не може свідчити про дійсне реальне виконання договорів та проведення розрахунків між сторонами.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність прийнятого рішення суб’єктом владних повноважень, а отже, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач як суб’єкт владних повноважень довів правомірність прийнятого ним рішення. Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          В адміністративному позові відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                 Добрянська Я.І.