Ухвала суду № 39057813, 13.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2014 р. м. Київ К/9991/49566/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ім. Браташа»

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року

у справі № 2а-181/10/1870

за позовом Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ім. Браташа»

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року, позовні вимоги Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - Роменська МДПІ Сумської області; позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ім. Браташа» (далі - ТОВ «ім. Браташа»; відповідач) задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ «ім. Браташа» на рахунок місцевого бюджету М. Бунівської сільської ради податок з доходів фізичних осіб у розмірі 267 209,54 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року та направити справу на новий судовий розгляд.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку відповідача з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб та податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 127/17/30902312 від 19 лютого 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III), підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) внаслідок неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 267 209,54 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що заборгованість з податку з доходів фізичних осіб, яка відображається тільки в бухгалтерському обліку відповідача, не є податковим боргом, а вважається бюджетним фондом.

Однак, колегія суддів не може погодитись із вказаними доводами судових інстанцій, виходячи з таких підстав.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з пунктом 17.1 статті 17 Закону № 889-IV особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Відповідно до преамбули Закону № 2181-III цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Пунктами 1.2, 1.3 статті 1 Закону № 2181-III визначено, що податковим зобов'язанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Враховуючи те, що спірну суму самостійно визначено відповідачем шляхом подання податкових розрахунків за формою № 1ДФ, вона є податковим боргом у розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону № 2181-III.

Згідно з підпунктами 6.2.1, 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 2181-III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не з'ясували вжиття позивачем заходів щодо стягнення з відповідача податкового боргу на підставі та у черговості, встановлених Законом № 2181-III, зокрема, щодо направлення податкових вимог на адресу ТОВ «ім. Браташа».

Також, з урахуванням тієї обставини, що спірна сума є податковим боргом у розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону № 2181-III, суду при вирішенні спору слід перевірити дотримання контролюючим органом строків його стягнення, встановлених статтею 15 Закону № 2181-III.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ім. Браташа» задовольнити частково.

Скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.