Ухвала суду № 39057806, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 року м. Київ К/9991/36587/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Лосєва А.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Споживчого товариства «ІБР»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року

у справі № 2а-6318/10/0670

за позовом Споживчого товариства «ІБР»

до Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Споживче товариство «ІБР» (далі - СТ «ІБР»; позивач) звернулось до суду з позовом до Чуднівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - Чуднівська МДПІ Житомирської області; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 000013/1700/0 від 06 квітня 2010 року, № 000013/1700/1 від 30 квітня 2010 року та рішень № 0000012/2300/0 від 06 квітня 2010 року, № 00000122300/1 від 26 травня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними та скасовано рішення № 0000012/2300/0 від 06 квітня 2010 року та № 00000122300/1 від 26 травня 2010 року в частині застосування до СТ «ІБР» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 152,50 грн., а також податкові повідомлення-рішення № 000013/1700/0 від 06 квітня 2010 року та № 000013/1700/1 від 30 квітня 2010 року в частині визначення СТ «ІБР» суми податкового зобов'язання з прибуткового податку з доходів у розмірі 691,50 грн. та відповідної суми штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року апеляційну скаргу СТ «ІБР» залишено без задоволення, а апеляційну скаргу Чуднівської МДПІ Житомирської області задоволено частково. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року скасовано в частині задоволення позову про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000013/1700/0 від 06 квітня 2010 року та № 000013/1700/1 від 30 квітня 2010 року в частині визначення СТ «ІБР» суми податкового зобов'язання з прибуткового податку з доходів у розмірі 691,50 грн. та відповідної суми штрафних (фінансових) санкцій. Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року щодо визнання недійсними та скасування рішень № 0000012/2300/0 від 06 квітня 2010 року та № 00000122300/1 від 26 травня 2010 року в частині застосування до СТ «ІБР» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 152,50 грн. та щодо відмови в задоволенні решти позовних вимог залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року повністю та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення № 0000012/2300/0 від 06 квітня 2010 року та № 00000122300/1 від 26 травня 2010 року в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14 387,72 грн., 8 675,00 грн., 691,15 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку СТ «ІБР» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 5/23-00/31624588 від 19 березня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 000013/1700/0 від 06 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з прибуткового податку з доходів у розмірі 26 237,81 грн. (3 950,13 грн. - основний платіж, 22 287,68 грн. - штрафні (фінансові) санкції), а також рішення № 0000012/2300/0 від 06 квітня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9 827,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 000013/1700/1 від 30 квітня 2010 року та рішення № 00000122300/1 від 26 травня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Перевіркою встановлено порушення СТ «ІБР» підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) з огляду на утримання при виплаті заробітної плати працівникам податку з доходів фізичних осіб, але неперерахування його до бюджету, видачу підзвітним особам коштів, які списувались без відповідних підтверджуючих документів щодо використання цих коштів (наказів на відрядження, посвідчень на відрядження, авансових звітів про використання коштів), а також надання п'ятдесят одному працівнику соціальної пільги в місяці їх звільнення.

Крім того, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пункту 2.11 розділу 2, пункту 3.1 розділу 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, (далі - Положення) у зв'язку з видачею працівникам готівкових коштів під звіт з каси підприємства без звітування щодо раніше отриманих коштів.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

При цьому підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV передбачено, що податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Згідно з підпунктом «а» пункту 19.2 статті 19 Закону № 889-IV особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Як встановлено судами, в охоплений перевіркою період, позивачем при виплаті заробітної плати працівникам податок з доходів фізичних осіб утримувався, проте не перераховувався до бюджету.

За змістом підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

З урахуванням викладеного, визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій у подвійному розмірі за вказаним епізодом є обґрунтованим.

Відповідно до підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

Згідно з пунктом 1.1 статті 1 Закону № 889-IV додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення № 000013/1700/0 від 06 квітня 2010 року та № 000013/1700/1 від 30 квітня 2010 року в частині визначення СТ «ІБР» суми податкового зобов'язання з прибуткового податку з доходів у розмірі 691,50 грн. та відповідної суми штрафних (фінансових) санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що підзвітними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кошти повернуто до каси підприємства своєчасно, без порушення строків звітування. При цьому Житомирський окружний адміністративний суд прийняв до уваги долучені позивачем до матеріалів справи не завірені належним чином копії наказів на відрядження та прибуткових касових ордерів.

За змістом частини 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

А відтак, враховуючи відсутність доданих до матеріалів справи документів під час проведення перевірки та ненадання позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції їх оригіналів для огляду внаслідок незбереження, слід погодитись з висновком Київського апеляційного адміністративного суду про законність здійсненого контролюючим органом донарахування позивачу суми податкового зобов'язання з прибуткового податку з доходів у розмірі 691,50 грн. за основним платежем та 1 383,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Крім того, обґрунтованим є визначення відповідачем СТ «ІБР» суми податкового зобов'язання з прибуткового податку з доходів у розмірі 8 675,00 грн. у зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів, якими б підтверджувалось реальне використання ОСОБА_5 наданих під звіт коштів на придбання товарно-матеріальних цінностей для товариства, а також у розмірі 1 957,43 внаслідок неправомірного надання позивачем п'ятдесят одному працівнику соціальної пільги в місяці їх звільнення, позаяк таке суперечить положенням підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону № 889-IV та пункту 4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 26 грудня 2003 року № 2035 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3.1 розділу 3 Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» у разі видачі юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами-громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

Враховуючи встановлені судовими інстанціями обставини та правила статті 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), доводи судових інстанцій про необхідність часткового скасування спірних рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій слід визнати правильними.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Споживчого товариства «ІБР» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Лосєв А.М.