Постанова № 39052642, 20.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року Справа № 180903/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Новосілківський спиртовий завод» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року в справі за позовом Державного підприємства «Новосілківський спиртовий завод» до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби (правонаступник Збаразька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

26.09.2012 Державне підприємство «Новосілківський спиртовий завод» (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.02.2012 №№0000072301, 0000082301. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат, а відповідно і валових доходів та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно фіктивності (безтоварності, нереальності) господарської операції позивача з контрагентом Закритим акціонерним товариством «Турбо Ексим Нафто-Газ Обладнання» (далі - ЗАТ) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року в справі №2а-1970/3395/12 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на формування валових витрат та податковий кредит не підтверджене необхідними та достатніми первинними документами, які б стверджували реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, що не дає можливості встановити фактичного здійснення таких операцій з останнім.

Постанову оскаржило ДП, яке в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях, зокрема щодо його контрагента. Нікчемність господарських операцій податковим органом не встановлено, а їх фіктивність не доведено у встановленому чинним законодавством порядку. Придбані у контрагента товари були використані в господарській діяльності позивача про що є всі належні підтверджуючі первинні документи, які повністю спростовують висновки відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.

ДП зареєстровано Підволочиською районною державною адміністрацією 28.09.1993, взято на податковий облік у відповідача 28.09.1993, 15.08.1997 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є виробництво етилового спирту з зароджуваних матеріалів та дистильованих алкогольних напоїв (а.с.53).

На підставі Акта від 10.02.2012 №319/23/00375094 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ДП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 03.02.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

- ч.ч.1-4 ст.13, ч.ч.1-3 ст.92, ч.1, ч.5 ст.203, ч.1 ст.228, ст.ст.532, 628, 629, 638, 662, 655, 656, 689, 712 ЦК України, ст.55 ГК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах здійснених зі ЗАТ; п.2 ст.3, п.6 ст.6, п.п.1-4 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в частині створення необхідних умов для правильного ведення бухгалтерського обліку не забезпечено неухильне виконання працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, документування господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій з урахуванням галузевих вимог, передбачених правовими нормативними документами;

- п.1.19, п.1.21 ст.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (далі - Закон №334/94 ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 126976грн (за ІV квартал 2010 року);

- пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п.198.3, п.198.4 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 101581грн у грудні 2010 року, та встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за листопад 2010 року в сумі 50289грн (а.с.45-161).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами, зокрема ЗАТ, використавши при цьому Акт перевірки місцезнаходження останнього та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

24.02.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000082301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 190464грн (основний платіж 126976грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 63488грн); №0000072301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 152371,50грн (основний платіж 101581грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 50790,50грн) (а.с.11-12).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до змісту пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в ПК України, який регулює спірні відносини.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом - ЗАТ, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Так, реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ЗАТ підтверджена використаними ДПІ при перевірці ДП: договором на поставку зерна від 15.10.2008 (з додатками та додатковими угодами), головними книжками, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, реєстром виданих та отриманих податкових накладних, оборотно-сальдовими відомостями по рахунках бухгалтерського обліку, актами, касовими книгами (а.с.189-253).

Наявність усіх вищенаведених документів бухгалтерського та податкового обліку підтверджена також і п.2.11 Акту перевірки (а.с.60-64).

Однак, вказані первинні документи не були проаналізовані податковим органом та судом першої інстанції належним чином, а також їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також не враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари (послуги) використані ним у своїй господарській діяльності - були реалізовані своїм контрагентам, що підтверджено у судовому засіданні та відповідачем не спростовано.

Посилання податкового органу на відсутність у ЗАТ умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні торгові операції і необов'язково має бути виробником товару.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник ПДВ (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах розгляду кримінальної справи, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком.

Жодного вироку по кримінальній справі який би підтверджував порушення ЗАТ вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності у взаємовідносинах із ДП податковим органом не надано.

Також, апеляційний суд не приймає до уваги доводи ДПІ щодо наявних недоліків та відсутності товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), оскільки як вбачається із матеріалів справи (а.с.191-201) такі були наявними у ДП та представлені до перевірки, оформлені належним чином із заповненням усіх необхідних граф щодо перевезення товару, з яких вбачається його рух до ДП. Недоліків цих ТТН, які б вказували на їх сумнівність судом не встановлено.

При цьому слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

ЗАТ на час укладення вказаного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. Крім того, таке належним чином у жовтні-грудні 2010 року задекларувало податкове зобов'язання з ПДВ у господарських операціях з позивачем, а факт відсутності цього контрагента ДП за юридичною адресою, який встановлено лише 21.02.2011 не свідчить про неможливість виконання таким умов договору до вказаної дати (а.с.39).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Доказів участі ДП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Більше того, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених ним податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти порушення ДП податкового законодавства викладені в Акті слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24 лютого 2012 року №№0000072301, 0000082301, прийнятими ДПІ на підставі вказаних висновків - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Підсумовуючи, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Новосілківський спиртовий завод» задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби від 24 лютого 2012 року №№0000072301, 0000082301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Новосілківський спиртовий завод» 3219грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курлець

Суддя О.І. Мікула

Повний текст виготовлений 23 травня 2014 року.