Рішення № 39043004, 30.05.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/4003/13-ц Провадження № 22-ц/772/1514/2014Головуючий в суді першої інстанції:Король О. П.Категорія: 27 Доповідач: Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі Богацькій О.М.,

за участю представника позивача Рой В.Л.,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: орган опіки та піклування Вінницької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

встановила:

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 29 березня 2007 року з ОСОБА_4 був укладений кредитний договір у розмірі 45 000 тис. дол. США з процентною ставкою 11,04 % річних.

У забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Унаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 10 січня 2013 року склала 95 289, 87 дол. США.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнених і зменшених позовних вимог, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити та зняти з реєстрації мешканців квартири.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні представник позивача Рой В.Л. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник органу опіки та піклування Вінницької міської ради в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Жовтневого суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2011 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у сумі 42 576, 99 дол. США, а відтак подвійне стягнення з ОСОБА_4 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та за рішенням суду є неприпустимим.

Також судом зазначено, що з моменту народження неповнолітній син відповідача зареєстрований та проживає у спірній квартирі, а відтак має право користування цією квартирою.

З такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки цих висновків суд дійшов при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Статтею ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 29 березня 2007 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклало з ОСОБА_4 кредитний договір у розмірі 45 000 дол. США на строк до 27 березня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У цей же день, на забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання, ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки складає 285 636 грн. (п. 33.4 договору іпотеки).

Унаслідок невиконання зобов'язання за кредитним договором станом на 10 січня 2013 року заборгованість позичальника склала 50 706, 22 дол. США, що еквівалентно 405 142, 69 грн., яка складається: 22 937, 69 дол. США - заборгованість за процентами, 3 780 дол. США - заборгованість за комісією, 23 988, 53 дол. США - заборгованість за пенею.

Така заборгованість виникла після винесення рішення Жовтневого суду

м. Дніпропетровська від 15 червня 2011 року, яким було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором, станом на 10 липня 2009 року в розмірі 325 808, 29 грн.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Відповідно до процедури продажу, визначеної ст. 38 зазначеного Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Так, п. 27 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержателя зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця;

- продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателя право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.19, 20).

Отже, сторонами договору іпотеки досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що узгоджується з нормами матеріального права, тому позовні вимоги щодо вказаного в позові способу звернення стягнення є законними та обґрунтованими.

Статтею 405 ЦК України встановлено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Статтею ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений

або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (ч. 3 зазначеної статті).

Із системного аналізу положень ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону України «Про іпотеку» випливає, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюються на підставі рішення суду.

Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з Примірним регламентом з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженим наказом МВС України від 03 лютого 2006 року № 96, на підставі поданих для реєстрації місця проживання документів уповноваженою особою органу реєстрації заповнюється 2 примірники талона реєстрації місця проживання та зносяться відповідні відомості із зазначенням адреси житла особи до паспортного документа шляхом проставляння штампа відповідного зразка. У разі реєстрації неповнолітніх дітей до 15 років разом з батьками (одним з батьків) відомості про їх реєстрацію вносяться до талона реєстрації одного з батьків. При оформленні реєстрації дітям до 15 років окремо від батьків на них заповнюються окремі талони реєстрації.

Крім того, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Таким чином, встановлена норма зобов'язує нотаріусів при оформленні правочинів щодо відчуження нерухомого майна аналізувати подані йому документи, зокрема, на предмет існування прав користування таким нерухомим майном у дитини. Тому нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації.

Тобто право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи.

Отже, згода органу опіки і піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

Матеріалами справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 1991 року. На момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 надала довідку від 22 березня 2007 року № 84, згідно з якою в указаній квартирі був зареєстрований лише іпотекодавець.

У пункті 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки), не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Крім того, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Надана ОСОБА_4 довідка на підтвердження факту реєстрації та проживання неповнолітнього ОСОБА_5 у спірній квартирі, не є належним доказом в розумінні ст. 58 ЦПК України, оскільки не підтверджує факт реєстрації та проживання в квартирі АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки.

Матеріалами справи також встановлено, що листом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 28 листопада 2013 року ОСОБА_4 було повідомлено про прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та висунуто вимогу у місячний строк добровільно звільнити квартиру з усіма членами сім'ї та іншими мешканцями (а.с.12-14).

Отже, вимога про виселення відповідачів також підлягає задоволенню.

Разом з тим, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» набрання рішенням суду про виселення є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання, а тому відповідачі підлягають зняттю з реєстрації місця проживання в квартирі, що є предметом іпотеки в порядку виконання судового рішення про їх виселення, а відтак вимога ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про таке зняття є зайвою.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, і це, на думку колегії суддів, є обов'язковими підставами для скасування рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2014 року скасувати.

Позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

У рахунок погашення кредитної заборгованості по кредитному договору № VIH0GA00001264 від 29 березня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_4 в розмірі 50 706, 22 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на час звернення до суду 7,99 грн. за 1 дол. США, еквівалентно 405 142 (чотириста п'ять тисяч сто сорок дві гривні) 69 коп., з яких: 22 937, 69 дол. США - заборгованість за процентами, 3 780 дол. США - заборгованість за комісією, 23 988, 53 дол. США - заборгованість за пенею, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,40 м2, житловою площею 27,30 м2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладенням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Встановити початкову ціну реалізації предмета іпотеки для її подальшої реалізації в розмірі 285 636 грн.

Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 2 178, 20 грн. сплаченого судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.І. Чорний

З оригіналом вірно: