Ухвала суду № 39037317, 19.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року Справа № 9104/57299/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське підприємство «Енергія -КВ» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське підприємство «Енергія -КВ» до державної податкової інспекції у Підволочиському районі про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське підприємство «Енергія -КВ» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Підволочиському районі в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000012300 від 11 січня 2011 року з вимогою до ТзОВ «СУПП «Енергія-КВ» перерахувати до Державного бюджету України 186 285 (сто вісімдесят тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 00 коп., в т.ч. 149 028 (сто сорок дев'ять тисяч двадцять вісім) грн. 00 коп. за основним платежем та 37 257 (тридцять сім тисяч двісті п'ятдесят сім) грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське підприємство «Енергія -КВ» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, при розгляді справи судом не взято до уваги та не надано правової оцінки доказам, які мають істотне значення для вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд не звернув жодної уваги на доводи позивача про те, що порушення пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на думку працівників податкового органу відбулося через віднесення ТзОВ «СУПП «Енергія-КВ» до складу валових витрат сум нарахованої, але фактично не виплаченої орендної плати пов'язаній із нею особі. В той час, як у відповідності до цього пункту, - не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо не має документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більше ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Таким чином, наявність (відсутність) оплати з боку орендаря для працівників ДПІ стає єдиним аргументом документального підтвердження виконання (невиконання) орендодавцем своїх зобов'язань.

Однак таке трактування цивільно-правових відносин суперечить положенням пп. 1 ст. 509, пп. 1, пп. З ст. 510, пп. 1 ст. 527, ст. 529, пп. 1 ст. 550, ст. 598, ст. 610, пп. 1-2 ст. 612, пп. 1 ст. 614, ст. 623, п. 1 ст. 624, ст. 625, п. 1 ст. 759 та багатьох інших статей ЦК України, вимогам ст. 6, ст. 173, пп. 1 ст. 175, ст. 193, пп. 1 ст. 199 ГК України та змісту договору.

Апелянт зазначає, що поки сторона, що отримала товар, роботу чи послугу не сплатить іншій стороні гроші, сторона, що передала товар, виконала роботу чи надала послугу, буде рахуватись такою, що не передавала товар, не виконувала роботу чи не надавала послугу. При цьому, у випадку із ТзОВ «СУПП «Енергія-КВ», працівниками ДПІ ігнорується не тільки факт передачі майна з боку орендодавця, що підтверджується митними, податковими, бухгалтерськими та іншими документами, але й факт його використання орендарем, що підтверджується видатковими накладними на поставку брикетів соломи, митними, податковими та бухгалтерськими документами, а також оплатою товарів, виготовлених за допомогою орендованого майна.

Подібна трактовка цивільно-правових відносин працівниками ДПІ є суперечливою й з боку самого податкового законодавства. Так, за умовами пп. 11.2.1. ст. 11.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Але на думку працівників ДПІ, ця норма може застосовуватися вибірково, і єдиною подією збільшення валових витрат, для ТзОВ «СУПП «Енергія-КВ», працівники ДПІ, обирають наявність оплати.

У зв'язку з вище викладеним просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28 серпня 2008 року по 30 червня 2010 року, результати якої відображені в акті від 27.12.2010р. № 1340/23/35969900. Перевіркою зроблено висновок, що в порушення вимог підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платником включено до складу валових витрат витрати на послуги з оренди. Перевіркою встановлено заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток на 596112,0 грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток на 149028 грн., в тому числі за 4 квартал 2009 року на 49655 грн., за 1 квартал 2010 року на 48278 грн., за 2 квартал 2010 року на 51095 грн. За результатами перевірки державною податковою інспекцією у Підволочиському районі прийнято податкове повідомлення - рішення від 11 січня 2011 року №0000012300, яким визначено товариству з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське Підприємство «Енергія - КВ» податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 186285,0 грн., в тому числі 149028,0 грн. за основним платежем та 37257,0 грн. штрафних санкцій, застосованих з посиланням на пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

У даній спірній ситуації судом першої інстанції з'ясовано, що ТзОВ СУПП «Енергія-КВ» (орендар) 10 лютого 2009 року укладено договір з акціонерним товариство «Інвестиція» (Польща) (орендодавець), відповідно до якого орендар приймає, а орендодавець передає в строкове платне користування обладнання - лінію для брикетування соломи. Згідно з договором розмір орендної плати складає 6780 доларів США за місяць. 9 березня 2009 р. додатком №1 до договору внесено зміни, згідно з якими термін сплати орендних платежів настає з 01.08. 2009 року та сплачується орендарем щомісячно в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця. Отримання обладнання засвідчено вантажно-митною декларацією від 24 лютого 2009 року №403000004/9/000195 та актом приймання-передачі обладнання для виробництва брикетів з пресованої соломи від 9 березня 2009 року №1.

Крім того позивачем (орендар) 29 червня 2009 року укладено договір з акціонерним товариством «Інвестиція» (Польща) (орендодавець), відповідно до якого орендар приймає, а орендодавець передає в строкове платне користування обладнання - преспідборщики соломи Сlass Variant 180 RС (кількість 2 шт.) Згідно з договором розмір орендної плати складає 2800 польських злотих за місяць на розрахунковий рахунок орендодавця починаючи з 1 серпня 2009 року. Отримання обладнання засвідчено вантажно-митною декларацією від 8 липня 2009 року №4030000049/9/000761.

Нарахування сум орендної плати товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське Підприємство «Енергія - КВ» здійснено на підставі рахунків фактур та оформлених актів виконаних робіт від 15 грудня 2009 року, від 29 січня 2010 року, від 26 лютого 2010 року, від 31 березня 2010 року, від 30 квітня 2010 року, від 31 травня 2010 року, від 30 червня 2010 року на загальну суму

677260,0 грн. До складу валових витрат товариством віднесено 524110 грн. сум орендної плати, в тому числі: за І квартал 2009 року в розмірі 173119 грн., за І квартал 2010 року в розмірі 169141 грн., за ІІ квартал 2010 рою в розмірі 181850 грн.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що у порушення вимог підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибути підприємств» позивачем включено до складу валових витрат витрати на послуги з оренди у розмірі 524110 грн. наданих пов'язаними з таким платником податку юридичним особам за відсутності документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу.

Крім того судом першої інстанції з'ясовано, що позивач уклав договори купівлі-продажу: з приватним підприємством «Ната-Вар» від 1 липня 2009 року №48/07; з приватним підприємством «Торгівельна компанія «Бізнесхолдинг» від 01 липня 2009 року №21/07; з приватним підприємством «Вілмат-Електрик» від 1 липня 2009 року №31/07 Відповідно до зазначених договорів предметом купівлі продажу було обладнання, зокрема навантажувач Сlass 965, навантажувач Міtsubsshi FG20 та навантажувач Сlass 907 загальною вартістю 509996,0 грн.. в тому числі податок на додану вартість у розмірі 84999,0 грн. Виконання умов договорів оформлено податковими накладними від 31 липня 2009 року №1403/1, №0825 та б/н. Оплату проведено на розрахунковий рахунок приватного підприємства «Ната Вар» та готівковими коштами в касу приватних підприємств «Торгівельна компанія «Бізнесхолдинг» та «Вілмат-Електрик». В договорах місцем укладання зазначено м. Львів. Для перевірки не представлено журналу реєстрації посвідчень про відрядження, відсутність нарахування добових, а також відсутність підзвітних сум по понесених витратах на проїзд та супутніх витратах при поїздці, перевіркою не встановлено документального підтвердження оформлення директору Федуну М.П., документів на відрядження у м. Львів з метою укладання договору. Не представлено довіреностей на отримання зазначених товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортних накладних, які засвідчують факт отримання (перевезення, доставки) основних засобів від приватних підприємств Торгівельна компанія «Бізнесхолдинг», «Вілмат -Електрик», «Ната-Вар» в липні 2009 року. Взаємовідносини з зазначеними вище приватними підприємствами відображено шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку, зокрема по рахунку 15 «капітальні інвестиції» та рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками». На вартість основних засобів товариством нараховано амортизаційні відрахування в сумі 72002 грн.

Товар за договорами купівлі-продажу, укладеними з приватними підприємствами «Ната-Вар», «Торгівельна компанія «Бізнес-Холдинг» та «Вілмат-електрик» не був переданий та належним чином оприбуткований, не має документів, по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження цього товару.

З врахуванням викладеного суд першої інстанції вірно вважав, що позивачем порушено вимоги статей 203, 215, 216, 228, 662, 655 та 656 Цивільного Кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, в залежності від місця знаходження майна контрагентів та місця виконання зобов'язань, в результаті чого в порушення вимог підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено показники у рядку 07 Декларацій «сума амортизаційних відрахувань» на 72002 грн., в тому числі: за 4 квартал 2009 року в сумі 25500 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 23970 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 22532 грн. за рахунок здійснених нарахувань амортизації на основні засоби, придбані за нікчемними правочинами.

Крім того судом вірно враховано, що згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі виграти з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Не включаються до складу валових витрат виплата винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно із п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 згаданого Закону з метою оподаткування витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання. Оподаткування операцій лізингу(оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень (підпункт 7.9 6 пункт 7.9 статті 7 Закону). Відповідно до п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 цього ж Закону амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення. Відповідно до п.п. 11.2.1. та 11.2.3.п. 11.2 ст. 11 вказаного вище Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами; є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Також судом першої інстанції правильно зазначено, що згідно із ст..ст. 655 та 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України). Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи(технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину (частина перша статті 215 ЦК України). Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно ч.1ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане

нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним. Як зазначено у частині другій статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочин недійсним не вимагається

З урахуванням викладеного суд прийшов до підставного висновку, що позов ТзОВ «Спільне Українське-Польське підприємство «Енергія - КВ» не підлягає задоволенню.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське підприємство «Енергія -КВ» - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року по справі № 2а-1970/1615/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.В. Ільчишин