Ухвала суду № 39034906, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К/9991/48529/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Мосійчук І.М.

за участю представників сторін: позивача - Соколова О.В.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012 р.

у справі № 2а-2794/09/1470

за позовом закритого акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2009 року закрите акціонерне товариство «Лакталіс-Миколаїв» (далі - позивач, ЗАТ «Лакталіс-Миколаїв») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.04.2009 р. № 00000640/0, № 00000740/0 та № 00000840/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.09.2009 р. позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.04.2009 р. № 00000640/0 та № 00000740/0; у решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.09.2009 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012 р і залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.09.2009 р.

Відповідач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, у судове засідання 28.05.2014 р. не з'явився.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 11.02.2009 р. по 25.03.2009 р., на підставі направлень від 10.02.2009 р. № 20/40 та від 11.03.2009 р. № 43/40, посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві та ДПА у Миколаївській області була проведена планова виїзна перевірка ЗАТ «Лакталіс-Миколаїв» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.08.2008 р., за результатами якої складено акт від 08.04.2009 р. № 336/40/23624594 та встановлено порушення позивачем вимог: - пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5, підпунктів 7.3.1, 7.3.2, 7.3.4, 7.3.6 пункту 7.3 статті 7, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 3.1 пункту 3 Порядку складання декларацій з податку на прибуток підприємств, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143, в результаті чого занижено податок на прибуток, за перевіряємий період, на загальну суму 342 812 грн.; - підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 65 000 грн.; - підпункту 2.1 пункту 2, пунктів 5.3, 5.5, підпункту 5.7.1 пункту 5 статті 5, підпункту 6.4 пункту 6 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», затвердженої Наказом Мінекономіки України, ДПА України від 19.07.1999 р. № 162/379, зареєстрованої в Мін'юсті України 09.08.1999 р. за № 544/3837, пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору», в результаті чого занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища в період, що перевірявся, на загальну суму 11 337,98 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 23.04.2009 р. винесено податкові повідомлення-рішення: № 00000640/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 97 500 грн., з яких 65 000 грн. - за основним платежем та 32 500 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00000740/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів у загальному розмірі 482 066,70 грн., у тому числі 342 812 грн. - за основним платежем та 139 254,70 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00000840/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у загальному розмірі 17 006,97 грн., у тому числі 11 337,98 грн. - за основним платежем та 5 668,99 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасовуючи постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.09.2009 р. та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Як слідує з акту перевірки від 08.04.2009 р. № 336/40/23624594, фактичною підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 23.04.2009 р. № 00000640/0 стали висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ «Астор і Я» щодо купівлі-продажу масла вершкового, на думку відповідача податкова накладна від 18.09.2007 р. № 140 не мала усіх обов'язкових реквізитів, вказана господарська операція не здійснювалась сторонами, а тому правочин вважається нікчемним.

Відповідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи почали такі товари (послуги) використовуватися в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності на протязі звітного податкового періоду.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту включаються суми сплаченого (нарахованого) податку підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем з ТОВ «Астор і Я» було проведено господарську операцію щодо купівлі-продажу масла вершкового у кількості 20 тон на загальну суму 390 000 грн., у тому числі 65 000 грн. складає розмір податку на додану вартість.

Згідно виписки з рахунку позивачем було здійснено оплату масла вершкового у повному обсязі. У свою чергу, на виконання умов викладених вище договірних відносин, контрагентом-постачальником було виписано позивачу податкову накладну від 18.09.2007 р. № 140 на суму податку на додану вартість - 65 000 грн., яка не має недоліків, а порядок її заповнення відповідає чинному на момент її виписки законодавству.

Таким чином, позивач мав належним чином оформлену податкову накладну, використовував придбані товарно-матеріальні цінності у межах власної господарської діяльності, що засвідчує правомірність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Астор і Я».

Сама ж по собі несплата податку продавцем (в тому числі внаслідок ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

На підставі вище зазначеного суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення скасування податкового повідомлення-рішення від 23.04.2009 р. № 00000640/0.

Щодо спірного податкового повідомлення рішення від 23.04.2009 р. № 00000740/0 про визначення позивачу зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, то як вбачається .

Підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань, визначених у спірному податковому повідомленні-рішенні від 23.04.2009 р. № 00000740/0, з податку на прибуток, згідно акту перевірки, слугував висновок відповідача про заниження позивачем об'єкту оподаткування у зв'язку з завищенням величини валових витрат за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р. на суму 1 371 251,64 грн., в тому числі: - на суму 325 000 грн. в III кварталі 2007 р. внаслідок включення до складу валових витрат підприємства витрат на придбання масла вершкового від ТОВ «Астор і Я»; - на суму 665 370,64 грн. внаслідок віднесення до валових витрат витрати на придбання імпортних товарів (робіт, послуг) у сумі, яка дорівнює балансовій вартості іноземної валюти, витраченої на оплату таких витрат; - на суму 380 806 грн. за перевіряємий період у зв'язку з включенням до складу валових витрат витрати по нарахуванню страхових внесків до Миколаївської обласної профспілки «Солідарність»; - на суму 75 грн. за IV кварталі 2008 року внаслідок віднесення до складу валових витрат суми збору за забруднення навколишнього природного середовища, яка не була внесена (нарахована) у встановленому порядку.

Як вбачається з акту перевірки, перевіряючими було виключено зі складу валових витрат позивача за III квартали 2007 року витрати з придбання у ТОВ «Астор і Я» масла вершкового у кількості 20 тон на суму 390 000 грн., у тому числі 65 000 грн. - податок на додану вартість, на підставі перевіреної видаткової накладної від 18.09.2007 р. № АТ-0000000000140. В якості причини виключення вищезазначених витрат зі складу валових є те, що за твердженням відповідача усі документи з фінансово-господарської діяльності, які складені з використанням реквізитів ТОВ «Астор і Я», є підробленими, а внесені в них відомості є недостовірними; господарські операції не здійснювалися та, як наслідок, укладені між ТОВ «Астор і Я» та позивачем правочини є нікчемними.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку

При цьому Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить визначення розрахункових, платіжних та інших документів на підтвердження валових витрат. Інші терміни, згідно пункту 1.43 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для здійснення бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, законодавством встановлено те, що факт здійснення господарської операції фіксують первинні документи, що складаються під час здійснення господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

В матеріалах справи наявні належні первинні документи, які фіксують господарську операцію щодо придбання масла вершкового у ТОВ «Астор і Я», а саме: видаткова накладна від 18.09.2007 р. № АТ-0000000000140, податкова накладна від 18.09.2007 р. № 140, платіжне доручення на перерахування коштів від 25.09.2007 р. № 10348, що у свою чергу спростовує висновок податкового органу щодо фіктивного характеру цього правочину.

Також, з акту перевірки вбачається, що відповідачем було виключено зі складу валових витрат позивача витрати по придбанню імпортних товарів (робіт, послуг) у сумі, яка виникла за результатом коригування валових витрат після погашення валютної заборгованості за товари (роботи, послуги), виходячи з балансової вартості валюти, використаної для такого погашення. Сукупна величина виключення витрат за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р. складала 665 370,64 грн., у тому числі: у IV кварталі 2007 року - 62 040 грн. та у IV кварталі 2008 року - 603 330,64 грн.

Відповідно до підпункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Згідно підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» балансова вартість іноземної валюти визначається наступним чином: - при отриманні іноземної валюти як виручки від продажу товарів (робіт, послуг) шляхом перерахування отриманих/нарахованих доходів в іноземній валюті в гривні по офіційному валютному курсу Національного банку України, який діяв на дату отримання/нарахування таких доходів; - при купівлі іноземної валюти за гривні як сума гривень, сплачена платником податків у зв'язку з таким придбанням; - платник податків самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти по середньозваженої вартості чи ідентифікованій вартості.

При цьому, заборона перераховувати витрати протягом звітного періоду у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні стосується випадків, коли до складу валових витрат була включена сума, яка дорівнювала балансовій вартості відповідної валюти.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи з умов укладених угод щодо оплати поставленого товару та виконаних робіт, а саме на умовах оплати по факту поставки, позивач здійснив, на дату фактичного оприбуткування товарів/виконання робіт збільшення валових витрат, застосувавши офіційний курс іноземної валюти до гривні, встановлений НБУ на дату оприбуткування цих товарів/виконання робіт, а на дату оплати придбаних товарів/виконаних робіт, визначило балансову вартість сплаченої валюти та скоригувало раніше відображені валові витрати відповідно на суму 62 040 грн. у 2007 році та 374 882,11 грн. у 2008 році Тобто, позивач діяв на підставах та у межах, встановлених чинним законодавством України.

Також, під час перевірки перевіряючі виключили зі складу валових витрат позивача витрати по нарахуванню страхових внесків до Миколаївської обласної профспілки «Солідарність» у сумі 380 806 грн. за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті

Згідно підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку відносяться суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 цього Закону (витрати на оплату праці).

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, кожний платник податків та зборів зобов'язаний нарахувати на фонд заробітної плати необхідну, передбачену діючим законодавством кількість відрахувань. Вказані кошти на стадії нарахування направлені тільки на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таке нарахування вказаних коштів носить суто арифметичні та бухгалтерські визначення, які не стосуються будь-якої організації, підприємства, установи, що в подальшому їх отримує.

Включення до валових витрат відбувається у момент нарахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування внесків на фонд оплати праці тобто по правилу першої події. Такі дії пов'язані з нарахуванням позивач здійснює кожного разу при оплаті праці, які оформляє документально у вигляді відомостей відрахувань до страхових фондів за підписом головного бухгалтера, які свідчать про нарахування останнім на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що згідно з підпунктом 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є підставою включення до валових витрат

Питання щодо перерахування вказаних коштів або не перерахування у повному обсязі, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», відноситься до компетенції органів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Таким чином, висновки податкового органу щодо перерахування страхових виплат у сумі 380 806 грн. є необґрунтованим припущенням, а тому вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення № 00000740/0 від 23.04.2009 р.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення від 23.04.2009 р. № 00000840/0 про визначення зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для його скасування, виходячи з наступного.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.1999 р. № 162/379, зареєстрованої в Мін'юсті України 09.08.1999 р. за № 544/3837, визначено, що платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статус) юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють па території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Згідно підпункту 3.1 пункту 3 вказаної Інструкції об'єктом обчислення збору є: - для стаціонарних джерел забруднення є обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах; - для пересувних джерел забруднення є обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини.

Відповідно до підпункту 5.3 пункту 5 Інструкції ліміти на розміщення відходів установлюються терміном па один рік і після затвердження місцевою державною адміністрацією доводяться до власників відходів до першого жовтня поточного року. Ліміти на утворення та розміщення відходів розробляються, затверджуються і переглядаються в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. № 1218.

Підпунктом 5.5 пункту 5 Інструкції та пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» визначено, що у разі відсутності в платника затверджених у встановленому порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір обчислюється і сплачується в п'ятикратному розмірі.

Згідно із підпунктом 6.4 пункту 6 Інструкції та пунктом 4 Порядку № 303 суми збору, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку.

Відповідно до пункту 7.2 Інструкції в якості базового податкового (звітного) періоду сплати збору за розміщення відходів визначено календарний квартал. Податкові розрахунки збору подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації платника (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби).

Отже, суб'єкт господарювання, який має у власності відходи, повинен не пізніше 40 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу подати розрахунок збору за розміщення відходів, де вказати відходи, на які с договори щодо їх утилізації, однак, але фактично не передані, та сплатити цей збір за місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби) протягом 10 календарних відходів днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкового розрахунку збору, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (пункт 7.3 Інструкції).

Як свідчать встановлені обставини справи, позивач при обчисленні збору не врахував весь обсяг розміщених відходів (акумулятори, масло машинне, шини автомобільні, лампи люмінесцентні) за III та IV квартали 2007 року у зв'язку з чим було занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 11 337,98 грн., що підтверджує обґрунтованість та правомірність прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення № 00000840/0 від 23.04.2009 р.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку скасувавши винесені СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві податкові повідомлення-рішення від 23.04.2009 р. № 00000640/0 та № 00000740/0.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 211, 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв» - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012 р. - скасувати, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.09.2009 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. КостенкоЗ оригіналом згідно