Ухвала суду № 39034742, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/800/42832/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Мамаєв Д. Ю.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» на постанову та ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 рокуу справі№ 810/1322/13-аза позовомКомунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа»до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року у справі № 810/1322/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 1.2 ст. 1, пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.1 п. 5.3, пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5, пп. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7, пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 87.9 ст. 87, п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. ст. 11, 72, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем за період з січня по грудень 2012 року до податкового органу подано податкові декларації з податку на додану вартість, де позивачем самостійно визначено суми грошових зобов'язань.

За результатами проведеної в січні 2013 року відповідачем камеральної перевірки позивача з питань своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість, терміном сплати 16.02.2012 року, 27.02.2012 року, 01.03.2012 року, 30.03.2012 року, 30.04.2012 року, 30.05.2012 року, 30.06.2012 року, 30.07.2012 року, 30.08.2012 року, 30.09.2012 року, 30.10.2012 року, 30.11.2012 року, 07.12.2012 року, складено акт від 11.01.2013 року № 11/152/24879282, яким зафіксовано порушення підприємством вимог п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, що виявилось у несвоєчасній сплаті узгоджених податкових зобов'язань (податкового боргу).

На підставі акта перевірки з посиланням на п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України за затримку сплати узгодженої суми грошового зобов'язання більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.01.2013 № 0000031503, згідно з яким до позивача за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість застосовано штрафні санкції на суму 97 669,20 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що станом на лютий 2012 року позивач мав податковий борг в сумі 442492,23 грн., а тому застосування штрафних санкцій є правомірним.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 54.1 ст.54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно із п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження (п. 57.3 ст.57 Податкового кодексу України).

В обґрунтування позовних вимог підприємство зазначає, що ним було сплачено визначені за спірний період податкові зобов'язання, проте податковим органом змінено призначення платежу та направлено ці кошти на погашення попереднього податкового боргу.

З посиланням на п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій відхилили дані доводи, стверджуючи про правомірність таких дій.

Проте, судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінки доводам позивача про те, що податковий борг, на погашення якого спрямовані вищевказані кошти, виник внаслідок зміни призначення платежу в період до набрання чинності Податковим кодексом України, під час дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пункт 7.7 статті 7 якого не надавав податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу.

Вирішуючи спір щодо нарахування штрафних санкцій, судам необхідно було дослідити питання виникнення боргу, що підлягав сплаті з урахуванням положень п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу, в тому числі за 2009 рік, про який стверджує платник, встановити чи були підстави та повноваження у податкового органу на зміну платежу коштів, сплачених підприємством за податкові зобов'язання перевіряємого періоду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 року у справі № 810/1322/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак