Постанова № 39032975, 12.05.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 травня 2014 рокусправа № 320/856/14-а (2а/320/61/14) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кругового О.О.

суддів: Дадим Ю.М. Уханенка С.А.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.03.2014 року у справі № № 2а/320/61/14 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - Відповідач), в якому просив визнати дії Відповідача щодо відмови Позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення неправомірними та зобов'язати Відповідача надати Позивачу статус інваліда війни відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення інваліда війни відповідно до п.7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни,затвердженого постановою КМУ від 12.05.1994 року №302.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при розгляді питання щодо видачі посвідчення інваліда війни було протиправно проігноровано пункт 2 Постанови КМУ від 08.11.2007 року №1296, а також не було звернуто уваги на наявність чинного посвідчення учасника бойових дій, виданого 06.03.2000 року у зв'язку з участю в бойових діях на території колишньої Югославії, що як наслідок, приводить до порушення прав Позивача.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.03.2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано дії Відповідача щодо відмови Позивачу у надані статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення неправомірними. Зобов'язано Відповідача надати Позивачу статус інваліда війни відповідно до п.5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення інваліда війни відповідно до п.7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни Затвердженого постановоюКМУ від 12.05.1994 року №302.

Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, не погодившись з рішенням адміністративного суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.03.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Також, заявник апеляційної скарги зазначив, що присвоєння статусу інваліда війни відбувається у теперішній час та період бойових дій на даний час має істотне значення, оскільки присвоюється інший статус.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 06.03.2000 року Позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1.

04.06.2013 року за наслідками огляду медико - соціальної експертної комісії Позивачу була призначена ІІІ група інвалідності у зв'язку з захворюванням, що пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

30.06.2013 року Позивач звернувся до Відповідача з заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.

Листом Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області від 19.08.2013 року № П-61/з було повідомлено позивачу про необхідність надати до управління довідку з Мелітопольсько-Веселківського об'єднаного військового комісаріату з інформацією про участь у бойових діях.

26.08.2013 року Позивач надав до Відповідача додатково витребувані документи та просив розглянути заяву про встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.

Листом від 03.09.2013 року №01-6/3238-08 Відповідачем було відмовлено у встановлені статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.

Правомірність відмови у встановлені статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення є предметом спору переданого до суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем при розгляді питання щодо встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення було протиправно проігноровано документи на підставі яких призначається зазначений статус інваліда війни, чим були порушені права Позивача.

Суд апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій на території інших країн є Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час. До інвалідів війни належать також інваліди з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.

Відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1994, № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка діяла на момент видачі посвідчення ветерана війни, бойові дії на території Югославії велися у період 15 липня 1992 року.

Проте, Постановою КМУ від 08.11.2007 року №1296 «Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території» у переліку держав і періодів бойових дій на їх території затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено позицію «Югославія 15 липня 1992 року» словами і цифрами «-16 червня 1999 року».

Пунктом 2 зазначеної Постанови встановлено, що прийняті до набрання чинності цією постановою рішення про надання статусу учасника бойових дій громадянам, які брали участь у подіях на території колишньої Югославії, перегляду не підлягають.

Аналіз зазначених правових норм вказує на те, що інвалідами війни є зокрема інваліди з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, каліцтва або захворювання, пов'язане з перебуванням у цій державі. До 08.11.2007 року, законодавством було визначено, що бойові дії на території Югославії велися у період 15 липня 1992 року. Проте, 08.11.2007 року Постанова КМУ від 08.02.1994 була доповнена тим, що на території Югославії проводилися бойові дії у період з 15 липня 1992 року по 16 червня 1999 року. Але, статус ветерана війни, який був наданий особам до внесення зазначених доповнень перегляду не підлягають.

Тобто, для присвоєння статусу інваліда війни особа (учасник бойових дій на території іншої країни) має довести причино-наслідковий зв'язок отриманого захворювання, каліцтва з перебуванням у іншій державі, де на цей час велися бойові дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2000 року ОСОБА_2 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1, що підтверджує його статус ветерана війни (учасника бойових дій).

Згідно з довідкою від 12.03.2013 року №ВОЗК/747, ОСОБА_2 приймав участь у бойових діях у складі військової частини А-0450, яка входила до складу багатонаціональних сил СФОР по підтриманню миру у колишній Югославії в період 15 липня 1999 року.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, захворювання підполковника у відставці ОСОБА_2 в подальшому призвели до розвитку: «ІХС. Постінфарктного кардіосклерозу (2006 р.). Стенокардія напруження. ФК - ІІІ ст. СН-ІІАст. Облітеруючого атеросклерозу артерій нижніх кінцівок. Оклюзія стегнево-підколіного сегменту з обох боків. Хронічна ішемія. ІІ-Бст. Виразкова хвороба 12 п. кишки. Рубцева деформація цибулини 12 п. кишки. Хронічний гастродуоденит. Хронічний холецистит», що підтверджено медичними документами. Захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військовослужбовці при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Тобто, фактично захворювання Позивача зазначене у витягу з протоколу засідання медичної комісії було отримано внаслідок перебування у країнах, де велися бойові дії.

Виходячи з того, що статус Позивача, як учасника бойових дій на території іншої країни підтверджений посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 та підтверджений причино-наслідковий зв'язок отриманих захворювань Позивача з його перебуванням на території іншої країни де велися бойові дії, апеляційний суд вважає, що Позивач має право на призначення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.

Суд не бере до уваги, доводи зазначені в апеляційній скарзі, щодо того що бойові дії на території Югославії проводилися у період з 15 липня 1992 року по 16 червня 1999 року, а Позивач перебував на території Югославії у період 15 липня 1999 року, тобто після закінчення бойових дій, оскільки, доповнення до постанови КМУ від 08.02.1994 року №63 були внесені Постанови КМУ від 08.11.2007 року №1296, а посвідчення про учасника бойових дій було видане 06.03.2000 року та перегляду не підлягає, оскільки на час видачі посвідчення, період бойових дій на території Югославії обмежувався лише 15 липня 1992 року.

Щодо посилання Відповідача на те, що він не мусить відшкодовувати витрати на правову допомогу, оскільки вона має надаватися безкоштовно, то суд зазначає, що використання такої допомоги є правом особи, а не обов'язком.

Тобто, особа може на власний розсуд або скористатися таким правом або в свою чергу не скористатися.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Судові витрати підтверджуються договором про надання правової допомоги від 29.01.2014 року, актом виплати правозахиснику винагороди, розрахунком суми винагороди за надану правову допомогу відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Тобто, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, щодо стягнення на користь Позивача судових витрат в розмірі 873,08 грн.

Щодо порушення Позивачем строків подання адміністративного позову до суду, то суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач звернувся з позовом до суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії 30.01.2014 року, а право порушене Позивача були 30.09.2013 року.

Тобто, Позивачем не були пропущені строки на подання адміністративного суду.

Проте, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зобов'язав Відповідача надати Позивачу статус інваліда війни відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», замість п.7 ч.2 ст.7 зазначеного закону, чим порушив права Позивача, оскільки він став інвалідом не внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн, а був учасником бойових дій на території іншої держави, на території якої отримав захворювання, які призвели до встановлення інвалідності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наявності підстав для присвоєння статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення Позивачу.

Проте, апеляційний суд не погоджується з обґрунтуванням, за якими суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, а тому вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.03.2014 року є необгрунтованою та підлягає зміні.

На підставі наведеного, керуючись, ст. 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області - задовольнити частково.

Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12.03.2014 року у справі № 2а/320/61/14 - змінити в частині зобов'язання та викласти її в наступній редакції:

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області надати ОСОБА_2 статус інваліда війни відповідно до п.7 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення інваліда війни відповідно до п.7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302.

В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко