Ухвала суду № 39008530, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року м. Київ К/9991/22596/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м.Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.04.2010 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011

у справі №2а-6244/09/0670

за позовом Комунального підприємства Готельне господарство «Житомир»

до Державної податкової інспекції у м.Житомирі

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.04.2010 позов задоволено частково. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Житомирі від 02.07.2009 №0001542301/0 в частині визначення КП «Готельне господарство «Житомир» зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 30698 грн. та штрафних санкцій на вказану суму. В решті позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 рішення суду першої інстанції змінено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Житомирі від 02.07.2009 №0001542301/0 в частині визначення КП «Готельне господарство «Житомир» зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 30698 грн. та штрафних санкцій в сумі 15349 грн. В іншій частині постанову суду залишено без змін.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт від 16.06.2009 № 3735/23-1/05456822/0110, на підставі якого складено оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 02.07.2009 №0001542301/0 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 61078грн. основного платежу та 30539 грн. штрафних санкцій слугували висновки перевірки про порушення вимог пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 61078 грн. у зв?язку з віднесенням до складу податкового кредиту у період з травня 2006 року по березень 2009 року податку на додану вартість без підтверджуючих документів.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на таке.

Відповідно до вимог пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (чинного на час формування податкового кредиту) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, у податковому обліку податковий кредит має бути підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відсутність податкової накладної та відсутність первинних бухгалтерських документів, якими підтверджується реальність здійснення господарської операції, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку у звітному періоді.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Також показники податкової звітності встановлюються на підставі систематизованої інформації регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, на підставі яких також ведеться облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, та на підставі яких контролюючим органом також проводиться документальна перевірка.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, господарські операції з придбання позивачем товару оформлені первинними документами, у т ч.ч. видатковими та податковими накладними, які надавались відповідачу до перевірки. Фактична наявність у позивача оригіналів податкових накладних підтверджена ним і в суді.

Доводи відповідача про відсутність у позивача на момент перевірки оригіналів податкових накладних не підтверджена, матеріали справи не містять доказів, що посадові особи відповідача під час перевірки звертали увагу платника податків на відсутність оригіналів податкових накладних, та вимагали від керівництва позивача будь-яких письмових пояснень щодо вказаної обставини, а посадові особи позивача, в свою чергу, відмовлялись від надання таких пояснень.

Таким чином, включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбання, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, оригінали яких досліджено у судових засіданнях як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій, в сумі 30698 грн. є правомірним та виключає підстави для висновку про заниження платником податків грошових зобов'язань в зазначеній сумі.

При цьому, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції штрафні санкції, які застосовуються на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов?язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» складають 50% від розміру донарахованого податкового зобов?язання, тобто 15349 грн.

В частині, в якій в задоволенні позовних вимог відмовлено, постановлені у справі рішення не оскаржуються.

Виходячи з викладеного, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованою позицію суду апеляційної інстанції про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 30698 грн. основного платежу та 15349 грн. штрафних санкцій, та не вбачає, підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції, з мотивів викладених в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі відхилити, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун