Ухвала суду № 39008385, 15.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2014 року м. Київ К-28162/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.05.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.07.2010 по справі № 2а-10293/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донплаза"

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції визнання незаконними дій щодо невизнання поданих уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та зобов'язання прийняти уточнюючи розрахунки.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що контролюючим органом всупереч вимогам законодавства не надано суду обґрунтованих доказів щодо відмови у прийнятті уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що поданні позивачем уточнюючі розрахунки до податкової звітності заповнені всупереч правилам, визначеним у затвердженому порядку заповнення податкової декларації, а тому вони не може бути визнані контролюючим органом як податкова звітність.

У поданих запереченнях на скаргу Товариство просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач в період з 21.12.2009 року по 19.04.2010 року надсилав до Державної податкової інспекції в електронному вигляді уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Проте відповідач не визнав такі розрахунки як податкову звітність, з посиланням на порушення вимог п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників в ОДПС України, п. 3.4 ст. 3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, та п. 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1120-р при їх заповненні, про що Товариство було повідомлено відповідними листами.

Крім того, судами також встановлено, що у листах про неприйняття звітності, податкова інспекція не вказує які саме порушення стали підставою для невизнання уточнюючих розрахунків як звітності та які недоліки необхідно усунути позивачу для їх визнання.

Згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до абз. 2 п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Відповідно до абз. 1 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

За змістом абз. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Пунктом 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України (додаток № 1 до наказу Державної податкової адміністрації України від 31.12.2008 № 827) передбачено, якщо податкова звітність, надана органу ДПС платником податків, заповнена всупереч правилам, визначеним у затвердженому порядку її заповнення, то вона може бути не визнана органом ДПС як податкова звітність. Підставою про невизнання податкової звітності є: відсутність підпису відповідних посадових осіб (факсиміле не дозволяється); відсутність скріплення печаткою підписів платника податків; відсутність обов'язкових реквізитів податкового документа; відсутність обов'язкових додатків до податкової звітності, передбачених порядком заповнення відповідної звітності; неможливість прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявність порваних аркушів, підчищень, помарок, виправлень, дописок і закреслювань; подання ксерокопії звітних документів; порушення загальних вимог оформлення документів податкової звітності.

Таким чином, законом встановлено вичерпний перелік підстав щодо невизнання податкової декларації документом податкової звітності.

При цьому, судами встановлено, що подані позивачем уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок містять всі необхідні обов'язкові реквізити, підписані посадовими особами та скріплені печаткою Товариства.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте Державною податковою інспекцією доказів наявності передбачених пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ обставин, які б дозволяли не визнавати подані декларації як податкову звітність, у встановленому порядку не надано.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.05.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.07.2010 по справі № 2а-10293/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко