Ухвала суду № 39001027, 22.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року Справа № 9104/73795/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Рибачука А.І., Клюби В.В.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Новосад Ю.М.

відповідача по справі: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02 березня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства «Нововолинський ремонтно-механічний завод» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року №0001602301,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Державне підприємство «Нововолинський ремонтно-механічний завод» (далі - ДП «Нововолинський РМЗ») в лютому 2012 року звернувся з позовом в суд до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року №0001602301.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що на виконання статутних завдань між ним та Державним підприємством «Львіввугілля» (далі - ДП «Львіввугілля») 03 березня 2010 року укладено договір № 25 на капітальний ремонт обладнання на загальну суму 4 000 000,00 грн. (з них 666 666,67 грн. було включено до складу податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2010 року, а 3 333 333,33 грн. - до валового доходу підприємства в декларації з податку на прибуток 2010 року). Для виконання умов цього договору позивач також уклав договори поставки з ТзОВ «Енергооснова» від 02 грудня 2010 року № 02/12/1-34, № 02/12/2-34, № 02/12/3-34, № 02/12/4-34 згідно із специфікацією товару на загальну планову вартість 400 000,00 грн. Крім того, підприємством для виконання договору на капітальний ремонт № 25 було використано ресурси за попередньо укладеними угодами, зокрема, договором поставки із ПП «Нова перспектива» від 13 червня 2008 року № 86 на загальну суму 24 047 026,80 грн. Даний договір є довгостроковим та діє до повного виконання. На виконання договорів позивач отримав від ТзОВ «Енергооснова» товар на суму 304 400,00 грн., а від ПП «Нова перспектива» - на суму 1 949 760,55 грн., що підтверджується видатковими, податковими накладними, розрахунки з продавцями проводилися в безготівковій формі. Поставка товару за вказаними договорами здійснювалася згідно з умовами договору на склад покупця та за рахунок продавця, про що свідчать товарно-транспортні накладні. Вказаний товар був використаний в господарській діяльності: рух товару на складі відображено в бухгалтерському обліку; оприбуткування товару на склад оформлено завідуючим складом, а відпуск матеріалів зі складу - лімітними картками з відповідними підписами осіб, які дозволили відпуск товару, та підписом начальника дільниці, на якій ці матеріали використовувались; акти списання цих матеріалів після їх використання на дільницях засвідчені підписами членів уповноваженої комісії. У подальшому ДП «Нововолинський РМЗ» 80 штук секцій, виготовлених в квітні 2011 року, передав ДП «Львіввугілля», що підтверджує акт від 04 квітня 2011 року. Доставка секцій здійснювалась шляхом самовивозу ДП «Львіввугілля», що передбачено умовами договору № 25 від 03 березня 2010 року. Зазначена операція підприємством була відображена в бухгалтерському обліку і вказує на отримання економічної вигоди від ведення господарської діяльності. В акті перевірки відповідач помилково вказує на норми Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочинів.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 02 березня 2013 року в справі №2а/0370/253/12 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Нововолинською об'єднаною державною податковою інспекцією подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02 березня 2013 року в справі №2а/0370/253/12 та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно баз даних Державної податкової служби встановлено укладання цивільно-правових угод та проведення транзитних потоків позивачем, спрямованих на здійснення операцій переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, коли операції здійснюються через посередників з метою надання податкової вигоди, тобто, штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 02 квітня 1996 року виконавчим комітетом Нововолинської міської ради Волинської області було зареєстровано ДП «Нововолинський РМЗ» як юридичну особу, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 514539. Позивач перебуває на податковому обліку в Нововолинській ОДПІ.

Нововолинською ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку ДП «Нововолинський РМЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 10 січня 2012 року № 16/3/2301/00179000 (далі - акт перевірки). Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем статті 3, статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) та підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, статей 22, 23, 134, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач завищив валові витрати у сумі 1 585 401,00 грн. та занизив податок на прибуток підприємств за четвертий квартал 2010 року на загальну суму 396 350,00 грн.

На підставі акта перевірки Нововолинською ОДПІ 17 січня 2012 року було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001602301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 495 437,50 грн., в тому числі 396 350,00 грн. основного платежу та 99 087,50 грн. штрафних санкцій згідно з розрахунком.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону № 334/94-ВР об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Таким чином, розрахунок податку на прибуток, який належить до сплати в бюджет, залежить від суми валового доходу та валових витрат (амортизаційних відрахувань).

Актом перевірки від 10 січня 2012 року не встановлено завищення чи заниження скоригованого валового доходу, а тому абсолютно безпідставними є його висновки про порушення позивачем статті 4 Закону № 334/94-ВР.

За приписами п.5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому у розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що основними видами діяльності підприємства є ремонт та технічне обслуговування машин та устаткування для добувної промисловості та будівництва, виробництво машин та устаткування для добувної промисловості й виробництва тощо, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 35.

03 березня 2010 року було укладено договір № 25 між позивачем та ДП «Львіввугілля» на капітальний ремонт гірничошахтного обладнання на загальну суму 4 089 900,00 грн. Позивач з господарських операцій за даним договором отримав доход у сумі 4 000 000,00 грн., про що свідчить податкова накладна, копії платіжних доручень ДП «Львіввугілля». Операція відображена в податковому обліку: 666 666,67 грн. включено до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2010 року згідно з реєстром отриманих та виданих податкових накладних, а 3 333 333,33 грн. - до валового доходу в декларації з податку на прибуток підприємства 2010 року. Дана обставина не оспорюється відповідачем і в акті перевірки відсутні зауваження щодо неналежного чи безпідставного визначення зобов'язань за даною операцією.

З метою виконання договору від 03 березня 2010 року № 25 між позивачем (покупець) та ТзОВ «Енергооснова» (постачальник) укладено договір поставки 2010 року: № 02/12/1-34 № 02/12/2-3Ч, №02/12/3-34, №02/12/4-34, загальною плановою вартістю 100 000,00 кожен. Асортимент, кількість, ціна товару передбачена у специфікації до даного договору. За умовами цих договорів товар вважається переданим, а зобов'язання постачальника виконаним з моменту підписання покупцем накладної на товар. На виконання договорів ТзОВ «Енергооснова» виписано видаткові накладні № РН-0000015 - № РН-0000017 від 10 та 14 грудня 2010 року та податкові накладні №51- № 53 від 10 та 14 грудня 2010 року на загальну суму 304 400,00 грн., в тому числі податок на додану вартість (ПДВ) 50 733,00 грн. Зі змісту цих накладних слідує, що позивачу передано наступний товар: циліндри 1М87Е.21.21.010, циліндри 2М87УМ. 16.00.020, штоки 2М87УМ.16.00.030, грундбукси 1М87УМ.00.52892. Товар оприбутковано на склад, про що свідчать прибуткові ордери № 481- № 483. Оплата товару проведена у безготівковій формі.

З операції придбання товару, позивачем суму 253 667,00 грн. віднесено до складу валових витрат.

Відповідно до довгострокового договору поставки від 13 червня 2008 року № 86, укладеного між позивачем (покупець) та ПП «Нова Перспектива» (постачальник), на загальну планову вартість на момент укладення договору 24 047 026,80 грн. згідно зі специфікацією останній виписав податкові накладні: від 06 грудня 2010 року № 61 та № 62 на суму 247 520,00 гри. та 383 039,50 грн. відповідно, від 10 грудня 2010 року № 63 на суму 350 400,00 грн., від 14 грудня 2010 року № 64 на суму 228 000,00 грн., від 17 грудня 2010 року № 66 на суму 389 121,22 грн., від 20 грудня 2010 року № 67 на суму 351 679,57 грн. (всього на суму 1 949 760,55 грн., з них ПДВ 324 960,10 грн.), та видаткові накладні від 06 грудня 2010 року № РН-ООООбІа, № РН-000062а, від 10 грудня 2010 року № РН-000063а, від 14 грудня 2010 року № РН-000064а, від 17 грудня 2010 року № РН-ООООбба, від 20 грудня 2010 року № РН-000067а на ту ж саму суму, що і податкові накладні. Товар (штоки, циліндри, перекриття, плунжера, грундбукси) оприбутковано на склад. Постачальнику сплачено 1 629 362,74 грн.

Позивач включив вартість товару без ПДВ до складу валових витрат відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Відсутність в податкових накладних, виданих ТзОВ «Енергооснова», та видаткових накладних, виданих ПП «Нова Перспектива», інформації про договори, на виконання яких ці документи видано, як і в платіжних дорученнях ДП «Нововолинський РМЗ», не роблять ці документи недійсними, чи відображені в них дані недостовірними, і такі документи не втрачають свого призначення. Крім того, в платіжних дорученнях замість договору вказувався номер рахунку, що дозволяє ідентифікувати, за який товар переказуються кошти.

При цьому відповідач не спростував доводи позивача про те, що придбання зазначеного товару не пов'язане із виконанням договору позивача з ДП «Львівугілля» від 03 березня 2010 року було укладено договір № 25 та не довів, що позивач переслідував іншу мету (як-от отримання податкової вигоди). Як вбачається з наданих суду доказів, позивач придбав запасні частини та в подальшому реалізував їх після переробки за вищою ціною з метою отримання прибутку від такої діяльності, адже, з операцій купівлі-продажу запчастин до обладнання валові витрати становлять 1 933 762,74 грн., а валовий доход з надання робіт по капітальному ремонту обладнання - 4 000 000,00 грн., тобто, прибуток підприємства формувався не за рахунок податкової вигоди, без наміру порушити інтереси держави (публічний порядок) через ухилення від сплати податків.

Оцінюючи докази, які є у справі, суд враховує норми частини другої та третьої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 48 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт», пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно із пунктом 1 зазначених Правил товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктами 1, 2 наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29 грудня 1995 року № 488/346 затверджено типову форму № 1-ТТІ «Товарно-транспортна накладна» (складається у чотирьох примірниках, з яких 1 - вантажовідправнику, 2 - вантажоодержувачу, 3,4 - автопідприємству) та визнано обов'язковим застосування вказаної форми всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Зазначені вимоги законодавства позивачем дотримані, всі наявні первинні документи бухгалтерського обліку складені належним чином та підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, належними доказами підтверджено отримання запасних частин від постачальників та їх перевезення.

Так транспортування товару на замовлення ПП «Нова перспектива» для ДП «Нововолиньский РМЗ» підтверджується копіями товарно-транспортних накладних серії НП № 061001-10 до видаткових накладних № 61а та 62а від 06 грудня 2010 року, НП № 121001- 10 до видаткової накладної від 10 грудня 2010 року, НП № 121401-10 до видаткової накладної від 14 грудня 2010 року, НП № 121701-10 до видаткової накладної від 17 грудня 2010 року, НП № 122001-10 до видаткової накладної № 67а від 20 грудня 2010, відповідно до яких перевезення товарно-матеріальних цінностей здійснювалося із с. Жидичин Ківерцівського району у м. Нововолинськ перевізниками - підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 автомобілями КАМАЗ НОМЕР_1 та КАМАЗ НОМЕР_2.

Транспортування товару від ТзОВ «Енергооснова» до ДП «Нововолинський РМЗ» здійснювалося за рахунок постачальника, що відповідає визначеному договорами способу поставки. На підтвердження транспортування надано копії товарно-транспортних накладних серії ЕО № 12-017 до видаткової накладної № РН-0000017 від 14 грудня 2010 року та ЕО № 12-015 до видаткової накладної № РП-0000015, № РН-0000016 від 10 грудня 2010 року, з яких слідує, що товар перевозився приватними підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_2 автомобілями КАМАЗ НОМЕР_3 та КАМАЗ НОМЕР_2. Відомості Нововолинського відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області щодо власників автомобілів, зазначених в товарно-транспортних накладних, не виключають можливість їх використання особами, зазначеними як автоперевізники.

Висновки податкової інспекції про безтоварність господарських операцій ТзОВ «Енергооснова» з контрагентами, як наслідок останнім завищено податковий кредит від ПП «Нова Перспектива» та завищено податкові зобов'язання з ДП «Нововолинський РМЗ» не знайшли свого підтвердження під час розгляду справ у судах про оскарження податкових повідомлень-рішень прийнятих податковим органом відносно ПП «Нова Перспектива» та ТзОВ «Енергооснова».

Зокрема, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.08.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 року у справі № 84274/11/9104, задоволено адміністративний позов ПП «Нова Перспектива» до Луцької ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В свою чергу, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року у справі № 68844/12/9104, задоволено адміністративний позов ТзОВ «Енергооснова» до Луцької ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В мотивувальних частинах судових рішень, що набрали законної сили зазначено, що висновки податкового органу про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій ПП «Нова Перспектива», ТзОВ «Енергооснова», ТзОВ «Галицькі Інвестиції», ТзОВ «ВТ-Техбуд» та ДП «Нововолинський РМЗ» є помилковими, а реальність їх здійснення підтверджується дослідженими в судових засіданнях банківськими документами, накладними та податковими накладними, товарно - транспортними накладними, деклараціями з податку на прибуток, де відображався валовий дохід та валові витрати, деклараціями по податку на додану вартість де відображались податкові зобов'язання та податковий кредит.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її не спростовують.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02 березня 2013 року в справі №2а/0370/253/12 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді А.І. Рибачук

В.В. Клюба