Ухвала суду № 39001033, 22.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року Справа № 9104/147826/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Рибачука А.І., Клюби В.В.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника ОСОБА_1

відповідача по справі: представника Ярошик Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватний підприємець ОСОБА_3 в липні 2012 року звернувся з позовом в суд до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 травня 2012 року №0001411701 та від 28 травня 2012 року №0002161701.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач неправомірно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення, так як продаж продукції здійснювалося на підставі договорів поставки. Про реальність та фактичне здійснення господарської операції свідчать, зокрема, податкові накладні, видаткові накладні, квитанції, платіжні доручення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року в справі №2а/0370/2288/12 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року в справі №2а/0370/2288/12 та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно бази даних ДПС, податкової звітності, Системи автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПС України ТзОВ «Медео - Захід» та його контрагентів встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту. Крім того, відповідно до актів перевірки Луцької ОДПІ від 20.01.2012 року 3339/23-3/35594018, від 14.03.2012 року №46/23-3/35594018 та від 18.04.2212 року №753/23-3/35594018 встановлено порушення ТзОВ «Медео - Захід» частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг). Перевіркою ТзОВ «Медео - Захід» зроблено висновок, що операції із придбання товарів та послідуюча їх реалізація не мали реального товарного характеру та з посиланням на статті 215, 216, 228 ЦК України правочини між ТзОВ «Медео - Захід» та постачальниками і покупцями на придбання товарів та їх реалізацію визнано нікчемними.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності 05.11.1997 року Виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Також зареєстрований як платник податку на додану вартість з 04.08.2003 року, про що видано свідоцтво НОМЕР_3.

Луцькою ОДПІ в період з 10.04.2012 року по 13.04.2012 року та з 25.04.2012 року по 04.05.2012 року було проведено документальні позапланові перевірки фінансово-господарської діяльності ПП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ПП ОСОБА_3 за грудень 2010 року, липень 2011 року, про що складено акт від 20.04.2012 року №774/17-2/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, в частині здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео - Захід» за грудень 2010 року та липень 2011 року» та за лютий, квітень, червень 2011 року про що складено акт від 14.05.2012 року №1178/17-2/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, в частині здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео - Захід» за лютий, квітень, червень 2011 року».

В акті перевірки від 20.04.2012 року №774/17-2/НОМЕР_1 зроблено висновок про порушення позивачем вимог частини 1 статті 201, частин 1-6 статті 203, статтей 215, 216, 228, 662, 655, 656, 628, 638, 664 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП ОСОБА_3 при придбанні товарів, відповідно до частини 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 ЦК України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу Закону; пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ПП ОСОБА_3, в грудні 2010 року, липні 2011 року віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 51 802 грн., з вартості придбання товарів (робіт, послуг) за нікчемними правочинами, господарські операції не підтверджені.

Аналогічні висновки зроблені в акті перевірки від 14.05.2012 року №1178/17-2/НОМЕР_1.

На підставі акту перевірки від 20.04.2012 року №774/17-2/НОМЕР_1 Луцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.05.2012 року №0001411701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в розмірі 51 802,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12 950,50 грн.

На підставі акту перевірки від 14.05.2012 року №1178/17-2/НОМЕР_1 Луцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.05.2012 року №0002161701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 38 817,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3,00 грн.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У період, охоплений перевіркою, оподаткування доходів громадян, одержаних від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, було врегульовано положеннями розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

Абзац третій статті 13 цього Декрету містить відсилочну норму, за змістом якої до витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

У справі, що переглядається, суди встановили, що у рамках господарських правовідносин з ТзОВ «Медео-Захід» позивачеві поставлявся товар (пиловик, брус та інші деревоматеріали), що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями договорів, накладних, податкових накладних; факт оплати поставленої продукції позивачем засвідчений платіжними дорученнями.

Наведені документи, за висновком суду, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх здійснення.

Луцькою ОДПІ, в свою чергу, не наведено достатньо переконливих доводів про те, що зазначені відомості є неповними, недостовірними або суперечливими.

Фактично в основу заперечень проти права позивача на формування податкового кредиту та витрат за розглядуваними операціями податковою інспекцією покладено аналіз господарських правовідносин постачальника позивача (ТзОВ «Медео-Захід») з іншими суб'єктами господарювання, з якими ПП ОСОБА_3 не перебував у безпосередніх правовідносинах.

Втім правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання ПП ОСОБА_3 незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Луцькою ОДПІ не представлено доказів недобросовісності дій з боку позивача, його наміру отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контрагентами - учасниками ланцюгових поставок.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року в справі №2а/0370/2288/12 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді А.І. Рибачук

В.В. Клюба