Ухвала суду № 39000995, 12.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2014 року Справа № 9104/50208/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Розліт» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Розліт» до державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Розліт» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення відповідача від 31.12.2010 року №№ 0000952321\0, 0000962321\0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Розліт» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що у відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим. В супереч цій нормі закону, суд не застосував чи неправильно тлумачив норми матеріального права на які посилався позивач в обгрунтуваннях своїх вимог та підстав позову.

Єдиною підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань, на погляд податкового органу , стало припущення ДПІ, що договір купівлі-продажі, що укладений між позивачем та ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» в спрощений спосіб є нікчемним, оскільки за таким, в подальшому, припускає відповідач, не відбувалась поставка товару, а відтак позивач не мав права враховувати вартість таких товарів у своїх витратах та отримати із такої поставки податковий кредит.

Дані обставини спростовуються накладними, в тому числі податковими накладними на відшкодування ПДВ, платіжними дорученнями про оплату товару та іншими доказами, які надав позивач під час розгляду справи (наявність складських приміщень, звітів матеріально-відповідальних осіб, та документи, що підтверджують використання придбаної сировини у господарській діяльності).

Посилання відповідача на те, що відсутність товарно-транспортних накладних зумовлює нікчемність договору купівлі-продажу є невірним, оскільки ця обставина може слугувати доказом того, що позивач не був учасником договору перевезення, як вантажоотримувач.

У розумінні ст.71 КАС України, відповідач не довів підстав винесення оскаржуваних податкових вимог, хоча в силу п. 2 цієї статті зобов'язаний був обґрунтувати підстави винесення таких повідомлень, адже заперечував проти адміністративного позову.

Обставини, які викладені в акті перевірки повинні доводитись в порядку іншого судочинства - Кримінально-процесуального кодексу України, оскільки відповідач фактично звинувачує позивача у підробці документів, бо зазначає, що накладні є фіктивними. Відповідач не звертався до правоохоронних органів з цього приводу, а також не надавав доказів того, що за цими (на погляд ДПІ) незаконними діями посадових осіб позивача порушено кримінальну справу.

Тому апелянт вважає, що лише один акт перевірки не може підтверджувати чи встановлювати факт скоєння платником податку службового підроблення документів, а відтак відсутні підстави для застосування до цих правовідносин норм матеріального права - ст. ст. 203, 215 ЦК України. Таким чином, відповідач в порушення приписів ст.ст.11, 203, 204, 215, 241, 640 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 180, 181 ГК України зробив невірний висновок про нікчемність укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу між ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» та ТзОВ «НВП-Розліт».

Виходячи із наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 грудня 2010 року ДПІ у Миколаївському районі проведено виїзну планову перевірку позивача з питань щодо підтвердження відомостей,отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп». За результатами перевірки складено Акт № 1193/230/33525068 , з якого вбачається, що перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток встановлено порушення п.5.1.,п.п.5.2.1. п.5.2,пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток за 1-й квартал 2010 року на суму 33190 грн. Перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість встановлено порушення п.п.7.4.1.,п.п.7.4.5. п.7..4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2010 року на суму 26552 грн. За наслідками перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року :№ 0000962321, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 39828 грн.,в т.ч. 26552 грн. - за основним платежем та 13276 грн. - штрафних санкцій, № 0000952321, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 43147 грн.,в т.ч. 33190 грн. - за основним платежем та 9957 грн. - штрафних санкцій.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що згідно п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва продажем продукції(робіт,послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Відповідно до п 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час), за наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат(заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат(заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визначаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.2.1. ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації(власника) на їх проведення.

Позивач вважав, що ним надано всі первинні документи в підтвердження здійснення фінансово-господарської операції, а саме, податкові накладні, видаткові накладні.

Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції вірно вважав, що підтвердженням позивачем факту віднесення до складу валових витрат по розрахунках з ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» являються накладні та податкові накладні є недостатніми, оскільки не надано договір поставки або купівлі-продажу продукції, відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення вантажів, які за твердженням представника позивача не складались, при тому, що маса товару (продукції) становила - 88,73 тони, а відповідно така кількість і маса повинна була перевезена з м. Києва до м. Новий Розділ відповідним транспортом і необхідність їх складання при дійсному перевезенні вантажів передбачена Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстровані в Мінюсті України 20.02.1998 року за № 128\2568. Ці документи є необхідними для всіх учасників транспортного процесу, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і є підставою для обліку ТМЦ на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського та бухгалтерського обліку.

Крім цього під час перевірки автоматизованого співставлення по ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» встановлено розбіжності між сумою податкового кредиту податкового зобов'язання підприємства та сумою податкового кредиту, задекларованого підприємцями покупцями, а також неможливості встановлення фактичного місцезнаходження ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп». Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені вище господарські операції не носять реального характеру і підстави для віднесення до валових витрат позивача вартості чавунних виробів 88,73 тони відсутні.

Суд першої інстанції також вірно врахував, що згідно п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів(послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари(послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги),та складається із сум податків зарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1. ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того ,чи товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунку товарного чеку - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,послуг) .

При цьому суд вірно зазначив, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до п.п.7.4.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту в випадку, коли перевіркою встановлюються обставини, що підтверджують нікчемність правочинів, укладених між покупцем і продавцем, а також, що дії покупця спрямовані на зменшення бази оподаткування по податку на додану вартість. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту, бо господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З урахуванням вище викладеного суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не довів, що за наданими документами від контрагента відбулись реальні дії, а тому віднесення позивачем до податкового кредиту зазначеної суми податку на додану вартість є порушенням вимог п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Оскільки позивач належним чином не підтвердив своє право на податковий кредит та на віднесення спірних сум на валові витрати, то відповідно суд прийшов до підставного висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, і підстав для задоволення такої не має.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Розліт» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року по справі № 2а-829/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.В. Ільчишин