Постанова № 38966355, 22.05.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/458/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н.Л.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Маскалюк Н.І., Бондар О.І.

відповідача - Мусіровського О.А., Басенка В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини 3028 ВВ МВС України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Військової частини 3028 до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та скасування вимоги , -

В С Т А Н О В И В :

Військова частина 3028 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та скасування пунктів 1,2,3,4,5,6 вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335 щодо усунення порушень, виявлених ревізією.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року в задоволенні адміністративного позову військової частини 3028 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та винести нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

В судовому засіданні представники апелянта підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили щодо її задоволення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянти посилалися на порушення з боку суду першої інстанції норм матеріального та процесуального права та не врахування всіх обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Військової частини 3028, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи, на виконання п.1.1.6.3 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ у Вінницькій області на ІІІ квартал 2013 року і на підставі направлень, виданих начальником ДФІ у Вінницькій області №1036, №1037 від 23.09.2013 року та №1054, №1055 від 25.09.2013 року, працівниками ДФІ у Вінницькій області проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності військової частини 3028 за період з 01.07.2011 року по 01.09.2013 року.

За результатами проведеної ревізії складено акт № 08-07/23 від 12.12.2013 року, згідно висновків якого було встановлено ряд порушень з боку позивача вимог фінансового законодавства.

На підставі акту ревізії, ДФІ у Вінницькій області надіслала позивачу Лист-вимогу від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335 "Про усунення виявлених ревізією порушень фінансового законодавства".

Не погоджуючись із пунктами 1,2,3,4,5,6 зазначеної Вимоги фінансового органу, позивач оскаржив їх в судовому порядку, шляхом подання даного позову.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування п.1,2,3,4,5,6 Вимоги від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335. В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що ДФІ у Вінницькій області правомірно встановлено порушення вимог чинного законодавства України, а заявлені позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі та не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами. Крім того, в порядку ч.2 ст.71 КАС України позивачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо правомірності п.1 Вимоги, якою Держфінінспекція вимагає опрацювати матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання притягнення до дисциплінарної відповідальності за допущенні порушення фінансової дисципліни.

Позивач не погоджується з даною вимогою та вказує на те, що не вбачає необхідності застосування жодного виду стягнення в зв'язку із відсутністю порушень.

Однак, таке твердження суперечить, діям самого ж позивача. Встановлено, що 14.02.2014 року за №144 Держфінінспекції надано лист "Про направлення інформації по виконанню "Вимоги про усунення порушень" від 17.01.2014 №02-08-28-14/335 та попередження від 15.01.2014 №02-08-28-14/197.

Відповідно до даного листа позивачем усунуто ряд порушень, що прямо вказує на добровільне визнання та часткове виконання п.1 оскаржуваної вимоги.

Суд першої інстанції також вірно зазначає, що скасування п.1 листа-вимоги фактично позбавляє позивача необхідності опрацьовувати матеріали ревізії та вживати заходи щодо усунень виявлених порушень, що останнім частково виконано, та носить загальний характер щодо всіх виявлених в ході ревізії порушень.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду, а тому вважає, що постанову суду в цій частині слід залишити без змін.

Разом із тим, висновок суду першої інстанції щодо правомірності п.2,3,4,5,6 Вимоги ДФІ у Вінницькій області від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335, колегія суддів вважає помилковим враховуючи наступне.

Що стосується п.2 вказаної вимоги, а саме відображення по бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості за військової частиною 2269 «К» в сумі 787 286,27 грн. за спожиті комунальні послуги і продукти харчування та забезпечити її погашення з подальшим перерахуванням коштів до загального фонду державного бюджету колегія суддів вважає зазначити наступне.

Суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення, посилався на п.20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (далі - Постанова), де передбачено, що під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюють для установ.

Судом першої інстанції не було взято до уваги те, що обов'язок по виконанню даного пункту Постанови виникає лише у головного розпорядника бюджетних коштів, тобто МВС України, тоді як військова частина 3028 являється лише розпорядником III ступеня.

Крім того, судом першої інстанції було зазначено, що згідно ч.2 ст.22 ЦК України це є упущена вигода.

З даним твердженням колегія суддів погодитися не може, оскільки не знайшла свого підтвердження та обставина, що військова частина 3028 мала на меті отримати прибуток.

Як встановлено судом, військові частини 3028 та 2269 «К» являються структурними підрозділами Міністерства внутрішніх справ, безпосереднє управління яким здійснює командувач цими військами (ст.6 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України») та в своїй діяльності керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, а також нормативно - правовими актами, що стосуються діяльності внутрішніх військ МВС України. Отже, враховуючи специфіку військової частини 3028, виконання наказів та розпоряджень безпосередньо командувача внутрішніми військами МВС України є обов'язковим для підлеглих, про що визначено у статутах Збройних Сил України, які поширені на внутрішні війська МВС України.

Так п.1.2 наказу КВВ МВС України від 22.12.2000 №621 «Про організацію службово-бойової діяльності змішаної авіаційної ескадрильї (м. Київ) і військової комендатури аеродромного обслуговування та забезпечення польотів (смт.Калинівка, Вінницької області) військової частини 2269» передбачає, що з 01 січня 2001 року фінансове, речове, продовольче забезпечення особового складу в/ч 2269 «К» здійснюється військовою частиною 3028.

Крім того, п.4 наказу КВВ МВС України від 22.12.2000 №621 вказано, що «будівлі і споруди залишаються на балансовому та комунальному обслуговуванні військової частини 3028».

Колегія суддів враховує ту обставину, що Міністерство внутрішніх справ відповідно до ст.22 Бюджетного кодексу України є головним розпорядником бюджетних коштів, що фінансуються з державного бюджету України та має право: «використовувати бюджетні кошти на утримання апарату тієї установи, які вони очолюють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бюджетні кошти між нижчими розпорядниками асигнувань». Ним же затверджується кошторис окремо на кожну вищевказану військову частину згідно з п.20 Порядку враховуючи при цьому об'єктивну потребу кожної установи та здійснює перерозподіл кошторисних призначень протягом року між ними.

Стосовно п.3 Вимоги, а саме перерахування до загального фонду державного бюджету 614 031,2 грн. за рахунок доходу спеціального фонду, тобто покриття витрат, пов'язаних з наданням послуг по забезпеченню безпеки суб'єктами господарювання, в тому числі утримання військовослужбовців проводити виключно за рахунок спеціального фонду, апеляційний суд вказує на таке.

Судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до ст.13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виплата грошового забезпечення визначається керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи.

Крім того, при винесенні рішення судом першої інстанції здійснено посилання на ст.13 Закону України «Про внутрішні війська МВС України», де передбачено, що держава забезпечує соціальні гарантії військовослужбовцям ВВ МВС України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», але при цьому судом не було взято до уваги те, що у військовій частині 3028 військовослужбовці проходять службу у Збройних Силах України, тобто в даному випадку військовослужбовці не є працівниками і відповідно на них не поширюється норми трудового законодавства України. На військовослужбовців ВВ МВС України поширюється Закон України «Про правовий і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме ст.9, яка також передбачає, що порядок виплати грошового забезпечення визначається керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи.

Відповідно до наказу МВС України від 15.09.2010 №436 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України» грошове забезпечення визначається за місяць, а у разі виплати за неповний місяць, розмір виплати визначається за кожен календарний день перебування на службі шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Таким чином, погодинного розрахунку для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ВВ МВС України не передбачено.

Відповідно до Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» надання послуг по забезпеченню безпеки здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ та підтримання на належному рівні їх бойової готовності (тобто для здійснення видатків, що не забезпеченні загальним фондом державного бюджету), а грошове забезпечення згідно ст.55 БК України є захищеною статтею Державного бюджету України, яка в повному обсязі фінансується з держбюджету та гарантується Законом України «Про правовий і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також судом першої інстанції не було враховано, що згідно п.20 Постанови від 28.02.2000 №228 до кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи.

Крім того, суд першої інстанції посилається на п.23 Постанови №228 де визначено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Але при цьому не було враховано, що видатки по КЕКВ 1112 «Грошове утримання військовослужбовців» в ревізійному періоді були профінансовані у повному обсязі.

З приводу п.4 Вимоги, а саме зменшення бюджетних асигнувань за КПЕСВ 1003020 «Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, охоронна арештованих, засуджених та охорона особливо важливих об'єктів» на суму 281368,8 грн., що були використанні на придбання будівельних матеріалів, а не спрямовано на покриття витрат, пов'язаних з організацією і наданням послуг, що надаються бюджетним установам згідно з їх основною діяльністю, що відповідно до ст.119 БК України кваліфікується як нецільове використання, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Кошти від виконання господарських договорів по забезпеченню безпеки, що регламентується Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» відносяться до власних надходжень спеціального фонду, обліковуються як надходження бюджетних установ від додаткової господарської діяльності та використовуються на господарські потреби і організацію додаткової діяльності бюджетної установи (ст.13 БК України), що підтверджується розпорядженням КВВ МВС України від 14.02.2014 №Р-2, яке надійшло на адресу військової частини 3028 17.02.2014 року.

Щодо п.5 вказаної Вимоги, а саме ініціювання перед Головним управлінням Внутрішніх військ МВС України (далі - ГУВВ) про повернення коштів спеціального фонду в сумі 166 075, 31 грн., які перераховувалися у вигляді 15% від суми надходжень коштів від господарської діяльності на рахунок ГУВВ, тобто проводилося спрямування коштів спеціального фонду кошторису бюджетної установи вищестоящій організації, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до ст.8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України.

Тобто, відповідно до п.10.5 наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2012 року №1407 "Про затвердження Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами" обсяги власних надходжень, які перевищують відповідні витрати, за умови забезпечення ресурсами заходів з виконання основних функцій бюджетних установ розпорядники бюджетних коштів перераховують вищим та підвідомчим установам і організаціям у разі, якщо їм такі повноваження надано відповідними нормативно-правовими актами. Розпорядники бюджетних коштів відповідальні за прийняте рішення.

Також п. 8.4 наказу командувача внутрішніх військ МВС України від 14.03.2011 року № 115 "Про затвердження Інструкції про порядок укладення та погодження договорів, обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військових частин" передбачає, що з метою проведення централізованих видатків для забезпечення життєдіяльності військ військові частини перераховують до ГУВВ МВС України 15 відсотків від загальної суми надходження коштів.

Крім того, суд першої інстанції посилався на ст.13 БК України та Постанову №228, але не було враховано, що згідно порядку цих же нормативно-правових актів не виключається варіант, коли розпорядник нижчого рівня за рахунок коштів спеціального фонду (як установа замовник) може здійснити перерахування коштів головному розпоряднику (установі-закупнику) для проведення останнім централізованої закупівлі матеріальних цінностей для розпорядника нижчого рівня.

Отже, беручи до уваги специфіку військ, для підтримання постійної бойової готовності ГУВВ МВС України здійснює централізовану закупівлю матеріальних цінностей для подальшого перерозподілу їх між з'єднаннями та частинами в межах територіального командування.

Перерахування таких коштів здійснюється з рахунків для зарахування до спеціального фонду власних надходжень бюджетних установ лише в межах однієї програми та однієї групи власних надходжень.

Розпорядниками бюджетних коштів, які перераховують кошти, отримані в поточному році, такі операції відображаються як зменшення доходів, а тими, які отримують, - відповідно як надходження доходів.

У разі перерахування коштів, що обліковувались як залишки власних надходжень на початок року, зазначені операції відображаються як зменшення та збільшення залишків.

Тому операції по перерахуванню військовими частинами коштів до ГУВВ в цілому за внутрішні війська не призводить до завищення (заниження) доходів у межах однієї бюджетної програми.

Дане відрахування передбачає акумулювання коштів з метою направлення на виконання першочергових заходів в межах всіх підпорядкованих підрозділів ВВ МВС України.

Крім того, згідно ст.22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів має право на призначення, затвердження та перерозподіл асигнувань між розпорядниками нижчого рівня.

Як слідує з матеріалів справи, військова частина 3028 неодноразово отримувала кошти від ГУВВ з даного перерозподілу для покриття витрат на відрядження, термінового ремонту даху казарми та інші невідкладні цілі.

Стосовно п.6 Вимоги, а саме проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування коштів за наданні послуги з охорони в сумі 112600,08 грн. та забезпечення їх надходження від КУП «ЕкоВін», апеляційний суд вказує на таке.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 ціни на послуги по забезпеченню безпеки не відносяться до державних регульованих цін, а відповідно військова частина 3028 здійснювала встановлення вільних цін на надання своїх послуг по забезпеченню безпеки з кожним суб'єктом господарювання з яким укладався договір про надання послуг по забезпеченню безпеки за наслідками проведених переговорів з таким контрагентом та після врахування всіх обставин, що мають значення для формування ціни на послуги в кожному конкретному випадку, підтвердженням чого є договір про надання послуг по забезпеченню безпеки, так і рахунки на оплату послуг, з яких вбачається, що позивач застосовував вільні ціни, які не визначалися калькуляціями, а встановлювалися у відповідності до ст.11 Закону України "Про ціни та ціноутворення" за згодою сторін.

Крім того, виходячи з принципу свободи договору, передбаченому статтями 3, 627 ЦК України, лише сторони мають право визначити умови договору.

Як слідує з пояснень апелянта, дана вартість була обумовлена тим, що військова частина 3028 розташована в місцевості, де вказана вартість послуг є реальною, як така, що склалась в регіоні на момент підписання договору. Охорона на об'єкті не несла великого навантаження на особовий склад, а дія договору давала змогу заробляти частині 25000 грн. на місяць, які використовувалися на закупівлю ПММ для несення служби по ОГП, матеріалів для проведення поточного ремонту приміщень та на інші господарські потреби частини. Доходи отримані від КУП «ЕкоВін» за ревізійний період становили 46 % від отриманих коштів спеціального фонду частини, що є вагомою часткою доходів частини.

Крім того, частину включено до „Комплексної програми профілактики злочинності на 2011 - 2014 роки" (рішення Вінницької міської ради від 01.03.2011 № 96), згідно з якої військовою частиною 3028 отримано субвенцій в сумі 135270,00 грн. Додатково, Вінницькою міською радою, на баланс частині передано в безоплатне користування два автомобілі ВАЗ-210934 та ВАЗ-21101 на загальну балансову вартість 89 171,00 гривень для несення служби з охорони громадського порядку.

А тому, враховуючи вигідність запропонованих умов, було прийнято рішення на підписання військовою частиною вказаного договору.

Згідно п.1, п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно з ч.2 ст.159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року - скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про визнання неправомірними та скасування п.2,3,4,5,6 Вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини 3028 ВВ МВС України задовольнити частково .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Військової частини 3028 до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та скасування вимоги, - скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання неправомірними та скасування п.2,3,4,5,6 Вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335.

В цій частині прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної фінансової інспекції у Вінницькій області щодо складання п.2,3,4,5,6 Вимоги від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335.

Скасувати п.2,3,4,5,6 Вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 17.01.2014 року №02-08-28-14/335 щодо усунення порушень.

В іншій частині постанову залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі на протязі п'яти днів.

Головуючий /підпис/ Біла Л.М.

Судді /підпис/ Гонтарук В. М.

/підпис/ Матохнюк Д.Б.

З оригіналом згідно:

секретар