Ухвала суду № 38950801, 06.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

06 березня 2014 рокусправа № 2а-0470/3958/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яка є правонаступником Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року у справі №2а/0470/3958/11 за позовом приватного підприємства „Сантехпром" до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Сантехпром" (далі за текстом - ПП „Сантехпром") звернулось до суду з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі за текстом - Західно-Донбаська ОДПІ), в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 28.03.2011року №0000232342, №0000242342.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ від 28.03.2011 року№0000232342, №0000242342.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

На підстав ч.1 ст.196 КАС України, п.2 ч.1 ст.197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що Західно-Донбаською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток та ПДВ ПП „Сантехпром" з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ „Будмонополія" за серпень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 168-23/2-30815780 від 04.03.2011 року, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги ч.1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( п.5 ст. 203 ЦК України; п.3.1 ст.3, п.4.1 ст. 4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2010р. на 3180 грн.; п.3.1 ст. 3, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток за 9 місяців 2010р. - 3976 грн.

Також в акті перевірки міститься посилання і на відсутність поставок товарів та укладення угод між ПП фірма „Сантехпром" та ТОВ „Будмонополія" з метою настання реальних наслідків, у зв'язку з чим податковим органом в акті перевірки зроблено висновок про те, що відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними -в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку, відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податок на прибуток. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

На підставі зазначеного акта перевірки, 28.03.2011 року податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення форми „Р": № 0000232342, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 4970,00 грн., в т.ч. 3976,00 грн. за основним платежем та 994,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000242342, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 3975,00 грн., в т.ч. 3180,00 грн. за основним платежем та 795,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що у серпні 2010 року позивач придбав у ТОВ „Будмонополія" товарно-матеріальні цінності на загальну суму 19082 грн. 20 коп., у т.ч. ПДВ 3180,37 грн. на підставі виставленого ТОВ „Будмонополія" рахунку № 0406111 від 04.04.2010р., що підтверджується копіями накладних № 0208111 від 02.08.2010р. на суму 13585,20 грн., №0908111 від 09.08.2010р. на суму 5496,00 грн., податкових накладних, а також копіями платіжних доручень № 149 від 27.08.2010р. на суму 13617 грн., № 161 від 13.09.2010р. на суму 5465,20 грн., № 164 від 21.09.2010р. на суму 565 грн., які були перераховані позивачем в рахунок оплати по вказаних накладних на користь ТОВ „Будмонополія".

Наявні в матеріалах справи договори на сервісне обслуговування № 100 від 18.08.2010р., № 9 від 11.01.2010р., № 04-10-У від 04.01.2010р., № 10-22/508-У від 29.01.2010р., договір оренди приміщення під склад від 31.12.2007р., які були укладені між позивачем та ЗАТ „Павлоградрембуд", Богуславською сільською радою, ТОВ „Фабрика будівельних суміші „Будмайстер", ТОВ „Першотравенський ремонтно-механічний завод", ТОВ „Павлоградвугілля", копії актів приймання виконаних робіт свідчать про використання придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності, що підтверджується також і актами списання за серпень 2010р. цих матеріалів згідно інформаційної таблиці.

При цьому, акт перевірки не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення позивачем будь-яких норм чинного, на момент здійснення спірних правовідносин, податкового законодавства України.

Податковим органом в акті перевірки надано оцінку господарської діяльності ТОВ „Е-Восток-Україна", ТОВ „Елфра Дисплей", проте, судом встановлено, що позивач не мав будь-яких договірних зобов'язань з вказаними підприємствами. Що стосується договірних відносин з ТОВ „Будмонополія", то зазначені взаємовідносини позивачем внесені до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2010р. та зазначена операція з придбання ТМЦ від ТОВ „Будмонополія" включена до складу валових витрат в декларації по податку на прибуток за 9 місяців 2010р. і вказані правовідносини підтверджуються первинними бухгалтерськими документами щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, оплатою проведеною позивачем за них на користь ТОВ „Будмонополія" та подальше їх використання у своїй господарській діяльності.

Відповідно до статті 10 Закону України „Про податок на додану вартість", чинного станом на серпень 2010 року та статей 1, 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного станом на серпень 2010 року, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Крім того, відповідачем безпідставно були застосовані до позивача штрафні санкції за порушення, яке нібито було вчинено позивачем у серпні 2010 року на підставі п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, оскільки норми Податкового кодексу України набрали законної сили з 01.01.2011 року та можуть бути застосовані до порушень, встановлених лише з 01.01.2011 року, а до порушення позивача вчиненого в серпні 2010 року податковою інспекцією повинні були бути застосовані штрафні санкції, встановлені Законом України „Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до ч.5, ч. 7 підрозділу 10 Інших перехідних положень Податкового кодексу України, у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію. Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Частиною 1 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем під час судового розгляду справи не доведено правомірність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки.

Судом першої інстанції було досліджено первинні документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні документи, а також дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем), встановлено використання у господарській діяльності товариства придбаних товарів та послуг, що призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків, встановлено дотримання позивачем вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентом вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Враховуючи наведене, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2011 року у справі №2а/0470/3958/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров