Постанова № 38950803, 20.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 грудня 2012 року

справа № 2а-4982/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Пасічник Т.В.

за участю представників:

позивача: - не з’явився

відповідача: - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Криворізьке автотранспортне підприємство 14100»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року

у справі № 2а-4982/10/0470

за позовом Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

до відкритого акціонерного товариства «Криворізьке автотранспортне підприємство 14100»

про звернення стягнення на активи,-

встановила:

Криворізька міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Криворізьке автотранспортне підприємство 14100», в якому просила звернути стягнення на грошові кошти відповідача на користь держави у розмірі 40605,36 грн.

Позов обґрунтований тим, що податковий борг відповідача по земельному податку станом на 25.03.2010 в розмірі 40605,36 грн. утворився внаслідок несплати узгодженої суми податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених Законом України «Про плату за землю». Позивач зазначає, що відносно відповідача були вжиті заходи по стягненню податкового боргу, а саме: направлені перша та друга податкові вимоги, проте податковий борг не погашений.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2010 адміністративний позов задоволено. Звернено стягнення на грошові кошти відповідача на користь держави податковий борг в сумі 40605,36 грн.

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 108), в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду від 22.06.2010 та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки щодо відповідача порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, сплата та погашення податкових зобов’язань здійснюється відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідач зазначає, що вимоги позивача по сплаті податкового боргу виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (після 16.02.2000), а отже позивач має право звернутись на адресу керуючого санацією із заявою про визнання грошових вимог, додавши до заяви докази підтвердження виникнення боргу. Відповідач наголошує, що оскільки справи про банкрутство підвідомчі господарським судам, дана справа повинна розглядатись за правилами господарського процесуального судочинства, а не в порядку адміністративного судочинства.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, податковий борг підприємства з земельного податку станом на 25.03.2010 виник у зв’язку з несплатою повному обсязі підприємством самостійно визначених сум податкових зобов’язань з вказаного податку відповідно до поданих в період з 2001 по 2008 роки включно розрахунків земельного податку, зведених розрахунків земельного податку та податкових розрахунків земельного податку.

З метою погашення податкового боргу позивачем здійснені певні заходи, а саме: в порядку п.6.2 ст.6 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» направлено першу податкову вимогу №1/57 від 23.10.2001 та другу податкову вимогу №2/196 від 27.02.2002, отримані відповідачем.

До того ж, позивачем проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності подання податкової звітності, за результатами якої складено акт №001305/0150/24995832 від 21.09.2007.

В акті встановлено, що відповідачем несвоєчасно поданий розрахунок земельного податку на 2004-2007 роки за податковий період 2004-2007 рік.

На підставі акту перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004561540/0 від 21.09.2007, яким відповідачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем земельний податок з юридичних осіб у розмірі 680,00 грн.

Загальна сума заборгованості зі сплати земельного податку з урахуванням часткової сплати (у 2007 році – 1724,42 грн., у 2008 році – 2595,99 грн.), відповідно до розрахунку суми податкового боргу, наявного в матеріалах справи, становить 40605,36 грн., докази погашення якої під час вирішення спору судом першої інстанції не подані, в матеріалах справи відсутні.

Заперечення відповідача щодо суми боргу в розмірі 40605,36 грн. відсутні.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України №2181-ІІІ від 21.12.2000 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з положеннями Закону України №1251-ХІІ від 25.06.1991 «Про систему оподаткування» земельний податок належить до загальнодержавних податків та є обов’язковим платежем.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (ст..14-15 Закону України №2535-ХІІ від 03.07.1992 «Про плату за землю»).

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №№2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №№2181-ІІІ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону №№2181-ІІІ податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Як вбачається з п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону №№2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені даним Законом, визнається сумою податкового боргу.

Відповідно до п.п. 17.1.1. п. 17.1. ст.17 Закону №№2181-ІІІ платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Відповідно до п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3 Закону №2181-ІІІ активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

Зважаючи на той факт, що сума податкового боргу у розмірі 40605,36 грн. у встановлені законодавством строки не сплачена відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь державного бюджету податкового боргу за рахунок грошових коштів.

В той же час, колегія суддів не погоджується з правовою позицією суду першої інстанції щодо розміру податкового боргу, що підлягає стягненню, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Закону №2181-ІІІ, за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 ст. 15 Закону №2181-ІІІ, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним (пп. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 Закону №2181-ІІІ).

Отже, колегія суддів вважає, що податковий орган має право стягнути податковий борг протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Зважаючи на той факт, що позовна заява про звернення стягнення на активи подана позивачем 21.04.2010, відтак стягненню підлягає сума податкового боргу за період з 03.05.2007 по 30.01.2009 у сумі 11664,77 грн.

Посилання відповідача на той факт, що позивач має право звернутись до керуючого санацією із заявою про визнання його грошових вимог, а не до суду, не приймається колегією суддів до уваги, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2000 ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області відносно відповідача порушено справу про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідач перебуває у стадії санації.

За приписами статті 1 Закону України №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною четвертою статті 12 Закону №2343-ХІІ встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до статті 1 Закону №2343-ХІІ санацією визнається система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника банкрутом, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Зважаючи на той факт, що термін виконання податкових зобов’язань зі сплати земельного податку настав після дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, його дія на вказані податкові зобов’язання не поширюється та стягнення податкових зобов’язань не потребує звернення до арбітражного керуючого (керуючого санацією) із заявою про визнання його грошових вимог в порядку Закону №2343-ХІІ.

Виходячи з викладеного, колегія суддів суд вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.

Керуючись п.2 ст. 198, ст. 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізьке автотранспортне підприємство 14100» задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року у справі № 2а-4982/10/0470 - скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Криворізьке автотранспортне підприємство 14100» на користь держави податковий борг з земельного податку в розмірі 11664,77 грн. за рахунок грошових коштів підприємства.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко