Постанова № 38931390, 22.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-1100/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство», третя особа: Приватне підприємство «Сантал» про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2009 року Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство», третя особа: Приватне підприємство «Сантал» про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не укладав з третьою особою договір на поставку комбікорму, договір між зазначеними особами є фіктивним. Стверджує, що дані, відображені в бухгалтерському обліку відповідача, не відповідають дійсності, оскільки, третя особа названий товар на адресу позивача не поставляла. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судовим рішенням встановлено факт нікчемності господарського договору між відповідачами у даній справі. У зв'язку з зазначеним фактом та керуючись своїм правом на звернення до суду із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемними правочинами, передбаченим ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», позивач просить застосувати норму ст. 208 Господарського кодексу України щодо застосування адміністративно-господарських санкцій та стягнути з відповідача кошти, отримані за нікчемним правочином.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року задоволено вказаний позов. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство» на користь Державного бюджету України кошти в розмірі 607518,70 грн. як вартість майна, отриманого за нікчемним правочином.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Приватне акціонерне товариство «Білоцерківське птахопідприємство» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що 22 вересня 2000 року відповідач зареєстрований Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області як юридична особа, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 679043 та копією довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 261.

У період з 17 лютого по 2 березня 2009 року позивачем було проведено планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року.

За результатами перевірки 13 березня 2009 року було складено Акт перевірки №885/23-2-19405691/54, за змістом якого перевіркою було встановлено, що договір між відповідачем та третьою особою на поставку комбікорму на суму 607518,70 грн., в т.ч. ПДВ - 101253,12 грн., було вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, водночас, суперечать моральним засадам суспільства, а, отже, згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

На підставі висновків акта перевірки № 885/23-2-19405691/54 позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення коштів у сумі 607518,70 грн., як вартість майна, отриманого за нікчемним правочином.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що за змістом даного позову позивач просить суд про застосування адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст. 208 Господарського кодексу України.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, норму якої просить застосувати позивач, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Зважаючи на принцип диспозитивності та враховуючи структуру норми вищезазначеної ст. 208 Господарського кодексу України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність законних підстав, за яких до відповідачів можливе застосування санкції, передбаченої ст. 208 Господарського кодексу України, а тому відсутні підстави для задоволення позову за заявленими позовними вимогами.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на свої повноваження, передбачені п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а саме: функцію подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Однак, п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не містить такого повноваження позивача як звернення з позовами про стягнення одержаного за нікчемним правочином. Ця норма містить лише вказівку на наявність повноваження у позивача звертатись з позовами про визнання судом угод недійсними та стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими (тобто визнаними судом недійсними) угодами.

Тобто, позови в розумінні п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» стосуються винятково оспорюваних недійсних правочинів (угод), а не нікчемних правочинів.

Дана норма має загальний характер та передбачає лише повноваження позивача, порядок реалізації якої має бути передбачений спеціальними нормами чинного законодавства. Прав позивача по застосуванню адміністративно-господарських санкцій за наслідками нікчемних угод як реалізації функції, передбаченої п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», спеціальним законодавством, зокрема, Цивільним та Господарським кодексами України не передбачено.

В той же час адміністративно-господарська санкція, яку позивач просить застосувати до відповідачів може бути застосована лише у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним, оскільки вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 207, яка по суті містить гіпотезу та диспозицію по відношенню до зазначеної санкції ст. 208 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, господарське зобов'язання у зв'язку з яким законодавець допускає застосування санкції, передбаченої ст. 208 Господарського кодексу України, є винятково оскаржуваним недійсним правочином, а не нікчемним.

Оскільки угоди між відповідачами у справі були зазначені судом як нікчемні на підставі норм Цивільного кодексу України, то щодо цих угод суд не має правових підстав застосувати санкцію ст. 208 Господарського кодексу України.

Те, що застосування санкції за ст. 208 Господарського кодексу України можливе лише щодо оскаржуваних недійсних угод слідує також з обов'язкової умови, визначеної в статті 208 Господарського кодексу України, за якою передбачено встановлення наміру (умислу) особи на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства. Згідно правил ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України намір (умисел) може бути встановлений судом лише щодо оскаржуваних недійсних правочинів.

Судом першої інстанції було встановлено, що в судовому порядку розглядався спір щодо правомірності прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення, однак не досліджувалось окремо питання дійсності/недійсності угод між відповідачем та його контрагентами, не встановлювався намір відповідача на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Таким чином колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що застосування санкції ст. 208 Господарського кодексу України можливо лише у випадку винесення належним судом рішення про визнання угод між відповідачами недійсними, в якому суд з метою вирішення справи встановить намір чи його відсутність кожної зі сторін таких угод на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Окрім того, санкція ст. 208 Господарського кодексу України передбачає, що у разі наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Тобто, законодавець передбачає, що повертає одержане за господарським зобов'язанням контрагенту та особа, щодо якої встановлено намір на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Таким чином колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування санкції ст. 208 Господарського кодексу України відносно відповідача і про те, оскільки даний позов не може бути задоволений.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство»- задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство», третя особа: Приватне підприємство «Сантал» про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.