Ухвала суду № 38927275, 27.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2014 р. м. Київ К/800/40806/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Репехи О.О.

відповідача: Майбороди О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфіда»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 року

у справі № 2а/2570/3423/2012

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Іфіда»доДержавної податкової інспекції у м. Чернігові провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іфіда» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Іфіда») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 року скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ «Іфіда» залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Іфіда» з питань дотримання вимог податкового законодавства та відображення у податковому обліку ТОВ «Іфіда» фінансово-господарських відносин з ТОВ «Славія» за період з 03.03.2009 року по 31.12.2009 року в частині реалізації ТОВ «Славія» на адресу ТОВ «Іфіда» товару, що був придбаний у ПП «Екотехресурс» відповідно до матеріалів, отриманих від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, за результатами якої складено акт від 22.12.2010 року №948/23/36339415.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 656 Цивільного кодексу України та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ТОВ «Іфіда» занижено податок на прибуток на загальну суму 4302837 грн. та ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 656 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 3809586 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.01.2011 року №0000042320/0, яким ТОВ «Іфіда» визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5941591 грн. (4302837 грн. - основний платіж та 1638754 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та №0000032320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 4761983 грн. (3809586 грн. - основний платіж та 952397 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Суд першої інстанції визнав не обґрунтованими такі висновки ДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз. 2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до вимог п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами господарської діяльності ТОВ «Іфіда» є роздрібна торгівля пальним, оптова торгівля палива.

16.03.2009 року між ТОВ «Славія» (продавець) та ТОВ «Іфіда» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №98-02/09-И (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується доставити і передати у власність покупця нафтопродукти, бензин А-76, А-80, А-92, А-95, дизельне паливо, а покупець зобов'язується прийняти даний товар і оплатити його в строк, передбачений цим договором.

Згідно п. 3 договору поставка товару здійснюється в порядку, передбаченому даним договором. Обов'язки продавця вважаються виконаними з моменту передачі товару в розпорядження покупця. Товар вважається переданим в розпорядження покупця з моменту підписання відповідної видаткової накладної. Умови поставки у відповідності з вимогами Міжнародних правил відносно тлумачення термінів «Інкотермс» (2000 р.) - ЕХW склад ТОВ «Дніпронафтопродукт» м. Дніпропетровськ чи на інших складах, які знаходяться в користуванні ТОВ «Дніпронафтопродукт».

Фактичне виконання умов вищевказаного договору підтверджується матеріалами справи, зокрема - видатковими накладними, податковими накладними, тощо.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання ТОВ «Іфіда» придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

16.03.2009 року між ВАТ «Дніпронафтопродукт» (зберігач) та ТОВ «Іфіда» (поклажодавець) було укладено договір зберігання №1603/09-13, відповідно до умов якого паливо придбане у ТОВ «Славія» зберігалось на складах Бориспільської філії ВАТ «Дніпронафтопродукт».

В подальшому паливо постачалося ТОВ «Іфіда» до мережі автозаправних станцій та реалізовувалось кінцевим споживачам. Перевезення вантажів відбувалось на виконання договору від 16.03.09 року №1603/09-14 на перевезення вантажів автомобільним транспортом між ВАТ «Дніпронафтопродукт» (перевізник) та ТОВ «Іфіда» (замовник). Також позивач частково здійснював перевезення своїм транспортом. Товарно-транспортні накладні підтверджують факт перевезення паливно-мастильних матеріалів з Бориспільської філії ТОВ «Дніпронафтопродукт».

Факт реалізації паливно-мастильних матеріалів через мережі автозаправних станцій підтверджується наявними в матеріалах справи звітами про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій, чеками та звітами про дебетові і кредитові операції по рахунку ТОВ «Іфіда».

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Славія» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.

В свою чергу слід зазначити, як вбачається з матеріалів справи постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 року у справі №2а/2570/154/2011 за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернігові до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфіда», Товариства з обмеженою відповідальністю «Славія» про стягнення грошових коштів в дохід держави було відмовлено у задоволенні позову.

Під час ухвалення рішень було досліджено договір №98-02/09-И від 16.03.2011, укладений між ТОВ «Славія» та ТОВ «Іфіда», в період виконання його в березні - квітні, і не встановлено підстав вважати його нікчемним, оскільки наданими відповідачем документами підтверджена його реальне виконання, тому і не має підстав для стягнення грошових коштів в дохід держави.

Крім того, рішенням господарського суду м. Києва від 13.10.2010 року у справі №12/199, яке набрало законної сили за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славія» до Приватного підприємства «Екотехресурс» про визнання правочину недійсним встановлено, що угода, укладена між підприємствами виконана обома сторонами, є реальною та товарною; видаткові накладні, які фіксували факт передачі обумовлених договором нафтопродуктів, оформлені у відповідності до вимог п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 КАС України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

За таких обставин, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 року підлягає скасуванню, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року має бути залишена в силі, як така, що помилково скасована.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іфіда» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 року - скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов