Ухвала суду № 38903363, 12.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2014 року м. Київ К/800/53239/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2013 року

у справі № 813/4507/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Брокер»

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Брокер» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 29.05.2013 року №0000312210 та №0000322210. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись частково із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 14.05.2013 року № 762/22-10/32568870, яким встановлено порушення:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 292234 грн.;

- п.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 190000 грн.;

- пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України в частині подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків.

На підставі акта перевірки 29.05.13 року відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення:

- № 0000312210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 292234 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 32289 грн.;

- № 0000322210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 169000 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 42250 грн.;

- № 0000521720, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 510 грн.

Задовольняючи позов часткового, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо необґрунтованості вказаних висновків податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень № 0000312210, №0000322210 та правомірного застосування фінансових санкцій до позивача за податковим повідомленням-рішенням № 0000521720.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із вимогами п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В силу п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до вимог ст.198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі, у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі, при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи у періоді, що перевірявся, позивач мав правовідносини з ПП «Ново-Ком» на підставі договору про організацію перевезень.

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором, податковими накладними, актами про організацію проведення перевезень, банківськими виписками. На підтвердження використання отриманих послуг у власній господарській діяльності в матеріалах справи наявні заявки та акти про надання послуг з перевізниками та акти здачі-прийняття робіт.

Також між позивачем та ПП «Трасат» укладено договір про надання консультацій по організації робіт з транспортних перевезень.

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором, податковими накладними, актами наданих послуг.

Між позивачем та ПП «Трасат» укладено договір про надання консультацій по організації робіт з транспортних перевезень. Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором, податковими накладними, актами наданих послуг. Розрахунки за отримані від ПП «Трасат» послуги проведені у безготівковій формі, що підтверджується актом перевірки та банківськими виписками. Інформація, яка викладена в пропозиціях була використана у господарській діяльності ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер», що підтверджується актами здачі-прийняття робіт.

Між позивачем та ПП «Трасат» та ТзОВ «Соло-буд» укладено договір про надання консультаційних послуг.

За результатами виконання умов вищенаведеного договору сторонами були підписані акти наданих послуг та отримані відповідні податкові накладні. Розрахунки між сторонами відбулися у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Між позивачем та ТзОВ «НТЦ Сінергія» укладено договір про надання інформаційно- аналітичних послуг.

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором, податковими накладними, актами наданих послуг.

Між позивачем та ПП «Кремавто-Плюс» укладено договір перевезення вантажу.

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт та товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що по всіх вищенаведених господарських операціях позивачем правомірно віднесено витрати на придбання послуг до валових витрат звітного періоду, а податок на додану вартість в ціні послуги - до податкового кредиту звітних періодів, у яких вони відбувалися.

Придбання позивачем робіт, послуг у даних контрагентів, їх оплата та факт використання в подальшій господарській діяльності підтверджені належними первинними документами та не спростовані відповідачем в суді.

З приводу посилання податкового органу на нереальність операцій з даними контрагентами з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині.

З приводу податкового повідомлення-рішення №0000521720 від 29.05.2013 року колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не відображено нарахований і виплачений дохід ОСОБА_4 в сумі 2000 грн. згідно вчасно поданого податкового розрахунку Форми №1 ДФ.

Відповідно до п.119.2 ст.119 Податкового кодексу, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

З огляду на те, що даний факт позивачем не спростований, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення від 29.05.2013 року №0000521720 є необґрунтованими та безпідставними.

Судові рішення в цій частині сторонами не оскаржувалися.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2013 року у справі №813/4507/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук