Ухвала суду № 38903358, 05.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2014 року м. Київ К/800/53421/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Моторного О.А., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року

у справі № 1570/4308/2012

за позовом Приватного підприємства «Лєсік & Т»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправним наказу, визнання протиправним дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Лєсік & Т» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним наказу, визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 року у справі № 1570/4308/2012 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 14.03.2012 року № 0000202334 та № 0000192334.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної позапланової перевірки Приватного підприємства «Лєсік & Т» з питань взаємовідносин з Приватним підприємством «ЮПІТЕР РУСТОРГ» за період січень 2011 року, відповідачем складено акт від 05.03.2012 року № 16/22-34/32153060/3, яким встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків від'ємного значення попередніх звітних періодів на суму 101 833, 83 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 2996, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.03.2012 року № 0000192334, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 101 834, 83 грн., № 0000202334, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 996, 00 грн. та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарської операції позивача по взаємовідносинах із його контрагентом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо нікчемності господарської операції позивача з його контрагентом, а відтак, правомірного прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кредиту України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції позивача з Приватним підприємством «ЮПІТЕР РУСТОРГ», зокрема, договором поставки сільськогосподарської продукції, специфікаціями до договору, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, копіями складських квитанцій, виписками по банківському рахунку. Придбаний товар використаний позивачем для подальшого використання у своїй господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та Приватним підприємством «ЮПІТЕР РУСТОРГ» підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, що стали підставою для формування податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги в частині скасування спірних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Висновок податкового органу щодо нікчемності договору ґрунтується на висновках акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки Приватного підприємства «ЮПІТЕР РУСТОРГ» за період жовтень 2010 року - квітень 2011 року».

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судом апеляційної інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення, що постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі № 1570/4308/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.А.Моторний

А.О.Рибченко