Ухвала суду № 38900727, 20.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19587/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Вояж" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Вояж" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003082250 від 10 червня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року в задоволенні адміністративного позову ТОВ "Україна-Вояж" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Україна-Вояж" зареєстроване 14 лютого 2011 року Бучанською міською радою. Перебуває на податковому обліку в Ірпінській ОДПІ.

В період з 25 квітня 2013 року по 07 травня 2013 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Україна-Вояж» з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Саміро Холдінг» за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

Вказаною перевіркою встановлено порушення п. 198.6 статті 198, п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 3 054 167,00 грн.

За результатами даної перевірки 16 травня 2013 року податковим органом було складено акт №324/22-5-09/35122611.

10 червня 2013 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва, на підставі акта перевірки № 324/22-5-09/35122611 від 16 травня 2013 року, прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003082250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3 817 708,75 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 763 541,00 грн.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги Головного управління Міндоходів у місті Києві № 0003082250 від 10 червня 2013 року первинну скаргу ТОВ «Україна-Вояж» залишено без задоволення, ППР - залишено без змін.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги № 15187/6/99-99-10-01-15 від 13 листопада 2013 року скарга на податкове повідомлення - рішення № 0003082250 залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, підставою донарахування позивачу сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток був факт господарських правовідносин у перевіряємому періоді з контрагентом ТОВ «Саміро Холдінг».

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі первинних документів: копії договору купівлі - продажу № 01125 від 05 грудня 2011 року, податкових накладних та видаткових накладних, а також банківських виписок.

Разом з тим, згідно зазначеного договору первинними документами, які мають бути складені та надані позивачу у випадку здійснення поставки товару за вказаним договором є замовлення на поставку, графік замовлень на поставку, накладні, податкові накладні, належним чином завірені копії посвідчень якості, сертифікатів відповідності.

Проте, в матеріалах справи не міститься, зокрема, замовлень на поставку, графіку замовлень на поставку, копій посвідчень якості та сертифікатів відповідності. Крім того, не має доказів на підтвердження факту здійснення транспортування товару.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 - до товарно-транспортних документів належить товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні - товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Відповідно до п. 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні - перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує відсутність належного документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором з ТОВ «Саміро Холдінг».

Крім того, вироком Деснянського районного суд м. Києва по справі № 754/10893/13-к від 11 липня 2013 року, який набрав законної сили 19 липня 2013 року ОСОБА_3- засновника та директора ТОВ «Саміро Холдінг», яким складені та підписані податкові та видаткові накладні, - визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 статті 205, ч.3 статті 358 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновків зазначеного акту податкової перевірки, та прийнятого на його основі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже при винесенні постанови судом було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Вояж" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.