Ухвала суду № 38900726, 20.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4374/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Редкар" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 138 617,71 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 34 654,43 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2013 року касаційну скаргу ТОВ «Редкар» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 2від 7 серпня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2014 року адміністративний позов ТОВ "Редкар" до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС, правонаступником якої є ДПІ у Печерському районі ГУ Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на підставі наказу від 22 листопада 2012 року № 1930 у період із 03 грудня 2012 року по 21 грудня 2012 року проведено перевірку позивача.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт від 28 грудня 2012 року № 1270/22-3/36925005, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.п. 198.3, 198.6 статті 198, п.п. 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у загальному розмірі 443 383,00 грн., у тому числі за: грудень 2011 року - 50 319,00 грн.; лютий 2012 року - 46 416,00 грн.; березень 2012 року - 1 856,00 грн.; липень 2012 року - 40 027,00 грн.; вересень 2012 року - 304 765,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0015362203 від 28 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 443 383 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 110 845 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Тенгіз Карго Трейд», ТОВ «Автопротек Україна», .

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеними контрагентами, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідні звітні періоди.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом прешої інстанції, ТОВ «Редкар» зареєстроване Печерською районною у м. Києві даржевною адміністрацією 12 січня 2010 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та перебуває на податковому обліку в державній податковій інспекції у Печерському районі міста Києва.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі первинних документів: податкових накладних; видаткових накладних, банківських виписок. Також позивачем подано копію договору оренди нерухомого майна від 05 вересня 2012 року.

Крім того, позивачем надані: копія договору про надання послуг з виконання проектних, координаційних робіт №06/01 від 07 липня 2011 року, укладеного між ТОВ «Редкар» та ТОВ «АРТ БЛАНШ», копії додаткових креслень та ескізів до архітектурного дизайн-проекту автосалону «Ферарі», яку було розроблено ТОВ «АРТ БЛАНШ» для ТОВ «Редкар» за договором №06/01, копія документації бренд-стандартів та вимог концерну «Ферарі», копії платіжних доручень, які підтверджують сплату ТОВ «Редкар» послуг ТОВ «АРТ БЛАНШ» за договором №06/07; копія договору підряду №14/02, який було укладено між ТОВ «Редкар» та ТОВ «ПСК «СТРОН» про виконання будівельно-монтажних робіт та будівельних робіт, який виконувався відповідно до проектної документації, яку було розроблено ТОВ «APT БЛАНШ» за договором №06/07, копії актів виконаних робіт за додатковими угодами до договору підряду №14/02, який було укладено між ТОВ «Редкар» та ТОВ «ПСК «СТРОН» про виконання будівельно-монтажних робіт та будівельних робіт, відповідно до яких майстрами ТОВ «ПСК «СТРОН» у автосалоні «Ферарі» було встановлено освітлювальне обладнання відповідно до проектної документації, розробленої ТОВ «APT БЛАНШ» для ТОВ «Редкар», копії податкових накладних, копії платіжних доручень, копія проектної документації ТОВ «ПСК «СТРОН» за договором підряду №14/02, копії нарядів-замовлень № Н312/0305, № Н312/03/06, що підтверджують використання захисної плавки. Зазначені документи підтверджують те, що товари (освітлювальне обладнання марки «Цумбелі»), які було придбано, зокрема, у ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» було використано ТОВ «Редкар» в господарський діяльності.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та його контрагентами, останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.