Постанова № 38894513, 20.05.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р. Справа № 920/1053/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Ільїн О.В. , суддя Черленяк М.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Бєлов Ю.П., за довіреністю № 8 від 02 січня 2014 року; Решта О.В. - директор (особисто),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1007С/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 24 березня 2014 року у справі № 920/1053/13

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства "Теплогарант" , м. Конотоп Сумської області

про стягнення 464 264,47 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 24 березня 2014 року у справі № 920/1053/13 (суддя Котельницька В.Л.) відмовлено в задоволенні заяви про застосування позовної давності; позов в частині стягнення пені в розмірі 267014,25грн. (90% від заявленої до стягнення суми пені) задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Теплогарант" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 15 000,00грн. пені, 2 671,00грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, 2671,00грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги; в іншій частині позову в частині стягнення пені - відмовлено.

Позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи просить рішення господарського суду Сумської області від 24 березня 2014 року у справі № 920/1053/13 скасувати в частині зменшення пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити в повному обсязі; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення господарського суду не може ґрунтуватись на доводах однієї сторони; при вирішенні питання про зменшення пені, на думку позивача, господарським судом не було додержано вимог статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідач - Комунальне підприємство «Теплогарант» у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення господарського суду таким, що відповідає нормам чинного законодавства та прийнятим при повному дослідженні всіх обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, зокрема, що заборгованість перед позивачем виникла не з вини підприємства відповідача, а внаслідок того, що відшкодування різниці в тарифах для населення було здійснено лише в кінці 2012 року, що і дало підприємству можливість сплатити заборгованість за отриманий природний газ.

В судове засідання 20 травня 2014 року представник позивача - Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, залученим до матеріалів справи.

19 травня 2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду надійшла телеграма (вх. № 3929) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання представника позивача з поважних причин.

Відповідно до підпункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК) , причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Клопотання позивача в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу не підтверджено документально, а тому колегія суддів вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відкладення розгляду справи є правом суду у разі виникнення певних обставин за наявності яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, та оскільки відсутні підстави неможливості вирішити спір в даному судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника позивача, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановленого судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідача 464 264,47 грн., у тому числі: пені у розмірі 296 682,50 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 17 533,03 грн., 3% річних у розмірі 150 048,94 грн., витрат по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Сумської області від 02 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства "Теплогарант" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню у розмірі 29 668,25 грн., що складало 90% від суми, заявленої позивачем до стягнення; 3 % річних у розмірі 150 048,94 грн.; інфляційні збитки в розмірі 17 533,03 грн. та 9 286,00 грн. витрат по оплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено (т. 1, а.с. 88-90).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2013 року апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 02 вересня 2013 року у справі № 920/1053/13 залишено без змін (т. 1, а.с.142-145).

Постановою Вищого господарського суду України від 05 грудня 2013 року касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково, рішення господарського суду Сумської області від 02 вересня 2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2013 року у справі № 920/1053/13 в частині відмови у стягненні пені скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області, в решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2013 року у справі 920/1053/13 залишено без змін (т. 1, а.с.183-186).

24 березня 2014 року за результатами нового розгляду у справі № 920/1053/13 господарським судом Сумської області було прийняте оскаржуване рішення (т. 2, а.с.73-77).

З урахуванням вказівок Вищого господарського суд України, предметом нового розгляду у даній справі є обґрунтованість зменшення пені на підставі статті 233 Господарського процесуального кодексу України, співрозмірність зменшення на 90 %.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що 20 грудня 2010р. Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальне підприємство "Теплогарант" (покупець) уклали договір поставки природного газу № 06/10-2231 ТЕ-29 (т. 1, а.с. 31-38) та додаткові угоди до нього № 1 від 28 січня 2011 року, № 2 від 04 квітня 2011 року, № 3 від 11 липня 2011 року, № 4 від 03 жовтня 2011 року (т. 1, а.с. 39-43).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язався поставити, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в пункті 1.2 договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору, постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 21500 тис. куб. м, в тому числі по місяцях.

Ціну за 1000 куб. м природного газу сторони обумовили в пункті 3.1. договору.

Порядок здійснення оплати передбачений пунктом 4.1. договору, відповідно до якого розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у визначеному порядку. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Строк поставки газу, визначений в пункті 5.1 договору з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно.

Позивач на виконання вимог договору поставив відповідачу природний газ на загальну суму 11 615 029,95 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, які знаходяться в матеріалах справи (т. 1, а.с. 43-46).

Відповідач, в свою чергу, порушив умови договору та оплатив поставлений природний газ з порушенням встановлених у договорі строків.

Відповідно до умов договору та чинного законодавства, на суму боргу за кожний день прострочення за період з 21.02.2011 року по 21.11.2011 року, позивач нарахував відповідачу до сплати пеню в розмірі 296 682,50 грн., яка при попередньому розгляді даної справи була визнана обґрунтованою та такою, що нарахована у відповідності до норм чинного законодавства..

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення у справі, суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3 статті 219 Господарського кодексу України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Статтею 233 Господарського кодексу України, передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України п. 3.17.4 (постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення пені до 85% та стягнення з відповідача на користь позивача 15 000,00 грн. пені, виходячи з наступного.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 1.2. договору 06/10-2231ТЕ-29 від 20 грудня 2010 року про закупівлю природного газу за державні кошти, укладеному між позивачем та відповідачем, газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Населення, а саме: громадяни, які проживають в будинках житлового фонду або приміщеннях (гуртожитках), що перебувають у їх відособленому користуванні вносять плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію і природний газ, тарифів на їх транспортування та постачання підприємствам і організаціям, які виробляють та надають житлово-комунальні послуги населенню. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг.

З вищевказаного вбачається, що відповідач повинен виробляти теплову енергію та постачати її населенню за чітко регульованими тарифами. Вартість наданих послуг населенню не може бути змінена відповідачем.

Як убачається із довідки, підписаною заступником міського голови Конотопської міської ради Тимошенко С.Д., тарифи на послуги з теплопостачання, які надаються підприємством категорії споживачів «населення», встановлені в економічно обґрунтованому розмірі з 01.11.2010 року рішенням виконкому від 27.09.2010 року №298 «Про встановлення тарифів на послуги по опаленню та гарячому водопостачанню, які надаються підприємствами міста населенню» згідно з висновком Державної інспекції з контролю за цінами в Сумській області щодо розрахунку економічно обґрунтованих планових витрат на виробництво житлово-комунальних послуг від 06.09.2010 року. Але враховуючи збільшення складових витрат, що входять до собівартості послуг з теплопостачання, на сьогодні діючий тариф не покриває фактичні витрати на їх надання, рівень відшкодування населенням вартості послуг з теплопостачання за 1-ше півріччя 2013р. склав 83.9% (т. 1, а.с. 116).

Пунктом 53 статті 14 Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік» було встановлено, що у 2011 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 4, 10 і 13 цього Закону, спрямовуються, зокрема, на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08.07.2010р. № 2467-VI та постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ» від 26.03.2008р № 247 передбачено, що розрахунки за отримані обсяги природного газу здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Згідно зі Статутом підприємства, комунальне підприємство «Теплогарант» створено з метою надання комунальних послуг по забезпеченню населення міста, промислових підприємств та бюджетних установ і організацій тепловою енергією. Умовами спірного договору, як уже зазначалось вище в цій постанові, передбачено, що газ за цим договором постачається виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Населення не в повному обсязі розраховується за надані комунальні послуги з теплопостачання.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснюються заходи з повернення заборгованості шляхом укладання з громадянами міста договорів реструктуризації заборгованості.

Так, станом на 01 січня 2014 року по КП «Теплогарант» укладено договори реструктуризації заборгованості за відпущену теплову енергію населенню міста на суму 298 753,31 грн., що підтверджується довідкою Управління житлово-комунального господарства Конотопської міської ради (т. 2, а.с. 38).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20.02.2003р №554-IV, на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Місцевим господарським судом обґрунтовано враховано те, що у відповідача відсутня непогашена заборгованість за поставлений газ згідно умов договору № 06/10-2231ТЕ-29 від 20.12.2010р. Станом на 07.12.2011р. відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений газ, виконавши свої грошові зобов'язання за договором (т. 1, а.с. 119-135).

Також слід зазначити, що відповідач повністю розрахувався за раніше прийнятим рішенням суду, а саме: сплатив 29 668,25 грн. пені, 17 533,05 грн. інфляційних нарахувань та 150048,94 гри. річних відсотків на підставі наказу господарського суду Сумської області від 22.10.2013 року .

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом об'єктивно оцінено винятковим випадок щодо несвоєчасного погашення відповідачем заборгованості за договором, ступінь виконання ним зобов'язання, причини несвоєчасності виконання зобов'язання, вжиття відповідачем заходів до виконання зобов'язання та враховано, що заборгованість за договором про закупівлю природного газу виникла внаслідок того, що відшкодування різниці в тарифах для населення було здійснено в кінці грудня 2012 року, що дало можливість відповідачу сплатити вказану заборгованість; відповідач є збитковим підприємством, про що свідчить із наявної в матеріалах справи фінансової звітності; згідно умов договору поставки газу № 06/10-2231 відповідач надавав послуги виключно населенню та релігійним організаціям; у споживачів (населення) наявна значна заборгованість перед відповідачем; відповідачем здійснювались заходи з повернення заборгованості шляхом укладання з громадянами міста договорів реструктуризації заборгованості.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» задоволенню не підлягає, а підстави для скасування рішення господарського суду Сумської області від 24 березня 2014 року у справі № 920/1053/13 відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 24 березня 2014 року у справі № 920/1053/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повна постанова складена 23.05.2014 року.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.