Ухвала суду № 38878682, 23.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2014 р. м. Київ К-29870/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року

у справі № 2а-5949/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солстрой»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Солстрой» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування повністю податкових повідомлень-рішень від 03 червня 2009 року № 0000884230/0 та № 0000894230/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2009 року позов задоволено. Податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 03 червня 2009 року № 0000884230/0 та № 0000894230/0 скасовано.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП провела невиїзну документальну перевірку ТОВ «Солстрой» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні розрахунків з ПП «Еконт» за період з 01 травня 2005 року по 31 березня 2007 року, за результатами якої був складений акт № 194/42-30/30210582 від 26 травня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 152266,02, утому числі: за 2 квартал 2006 року в сумі 67714,34 грн., за 3 квартал 2006 року в сумі 24317,06 грн., за 4 квартал 2006 року в сумі 60234,62 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 120304,29 грн., у тому числі: за травень 2006 року у сумі 12922,76 грн., за червень 2006 року у сумі 21956,86 грн., за липень 2006 року у сумі 2739,55 грн., за серпень 2006 року у сумі 1297,02 грн., за вересень 2006 року у сумі 5350,14 грн., за жовтень 2006 року у сумі 17547,27 грн., за листопад 2006 року у сумі 4527,90 грн., за грудень 2006 року у сумі 53962,79 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість робіт, наданих йому ПП «Еконт» згідно договорів № 13/07 від 13 липня 2005 року, № 26-05/6 від 26 травня 2005 року та № 7 від 30 серпня 2006 року, оскільки рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 квітня 2007 року у справі № 2-1719/07 було визнано недійсними установчі документи ПП «Еконт», а згідно акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 9138/2-20 від 23 березня 2009 року було анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Еконт».

03 червня 2009 року СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000884230/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ТОВ «Солстрой» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 228399,03 грн., у тому числі: 152266,02 грн. - за основним платежем, 76133,01 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

03 червня 2009 року СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000894230/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ТОВ «Солстрой» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 180456,44 грн., у тому числі: 120304,29 грн. - за основним платежем, 60152,15 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки наявними у справі документами доведено фактичне виконання господарських операцій за договорами, укладеними з ПП «Еконт», з урахуванням того, що реальність операцій між ТОВ «Солстрой» та ПП «Еконт» податковим органом не заперечувалась, а також зважаючи на те, що визнання недійсними установчих документів саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи, з урахуванням того, що станом на дату звернення до суду першої інстанції ПП «Еконт» знаходилось в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, фактичне виконання робіт ПП «Еконт» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та не заперечувалось податковим органом, що знайшло своє відображення на 7-9 аркушах акту перевірки.

Підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 квітня 2007 року у справі №2-1719/07 був визнаний недійсним статут ПП «Еконт» з моменту реєстрації, а актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 9138/2-20 від 23 березня 2009 року було анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Еконт».

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що визнання недійсними установчих документів саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи.

Крім іншого, матеріали справи містять також витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, згідно якого станом на 23 липня 2009 року ПП «Еконт» знаходилось в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (арк. справи 76).

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Згідно положень абзацу 2 підпункту 25.2.2 пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість уважається днем прийняття такого рішення податкових органом.

Як вбачається з матеріалів справи, реєстрація ПП «Еконт» як платника податку на додану вартість була анульована лише 23 березня 2009 року згідно акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 9138/2-20.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2009 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна