Ухвала суду № 38843051, 10.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 року м. Київ К/9991/50502/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011

у справі 2а/1770/998/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеазот"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання недійсним (нечинним) та скасування податкового повідомлення-

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеазот" звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання недійсним (нечинним) та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2011, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у м. Рівне було проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ "Рівнеазот" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ПП "Лайкост" за період з 01.11.2007 року по 31.10.2010 року, за результатами якої складено акт №129/23-100/05607824 від 07.02.2011.

Проведеною перевіркою, встановлено порушення позивачем п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

На підставі вищезазначеного акту Державною податковою інспекцією у м. Рівне прийнято повідомлення-рішення №0000562342 від 21.02.2011 р., яким ВАТ "Рівнеазот" визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 50468,75 грн., в тому числі за основним платежем - 40375 грн. і штрафними (фінансовими) санкціями на суму 10093,75 грн.

Підставою для донарахування позивачу, як платнику податків, зборів, обов'язкових платежів, податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок в акті перевірки про те, що позивачем було порушено вимоги підпункту 5.2.1 пункту 5.2., підпункту 5 3 9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому, у підтвердження свого висновку в акті перевірки відповідач зазначив, що операції між позивачем та ПП «Лайкост» мали нереальний характер, оскільки не було пред'явлено будь-яких документів на перевезення товарів від ПП «Лайкост» до позивача.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що податковим органом не надано жодних доказів про безтоварність операцій позивача з ПП «Лайкост»; що матеріальні цінності придбанні позивачем використовуються в його господарській діяльності підтверджені належними первинними, розрахунковими документами та податковими накладними.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок тощо, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

При цьому, колегія суддів зазнчає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Тому посилання податного органу на доведеність факту фіктивного характеру господарської діяльності ПП «Лайкост» вироком Рівненського міського суду від 26.05.2010р. по справі №1-386/10 не може братися до уваги, оскільки у вказаному вироку суд прийшов до висновку про фіктивність господарської діяльності певних юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Проте, ПП «Лайкост» не зазначене в переліку суб'єктів підприємницької діяльності перерахованих у вироку Рівненського міського суду від 26.05.2010р. по справі №1-386/10. Тому вказаний вирок обґрунтовано не взятий судами до уваги як доказ на підтвердження фіктивного характеру господарської діяльності ПП «Лайкост».

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 у справі 2а/1770/998/2011 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 у справі 2а/1770/998/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак