Ухвала суду № 38820590, 15.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2014 року м. Київ К/800/52012/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я., Чумаченко Т.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сіверсько-Донецького басейного управління водних ресурсів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року

у справі №805/8886/13-а

за позовом Сіверсько-Донецького басейного управління водних ресурсів

до Державної фінансової інспекції у Донецькій області

про визнання незаконними та скасування пунктів 2 та 3 вимоги

В С Т А Н О В И В :

У червні 2013 року Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів (далі - Управління водних ресурсів) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції у Донецькій області (далі - ДФІ у Донецькій області) про визнання незаконними та скасування пунктів 2 і 3 вимоги від 30.05.2013 № 28-2/783.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління водних ресурсів оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення у справі - про задоволення позову.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, працівниками відповідача проведено ревізію фінансово - господарської діяльності Управління водних ресурсів та його структурних підрозділів за період з 01.07.2010 по 31.03.2013, за результатами якої складено акт ревізії від 24.05.2013 № 28-26/16. На підставі акта перевірки та виявлених порушень позивачу направлено вимогу від 30.05.2013 № 28-12/783.

У ході перевірки відповідачем установлено, що позивачем неправомірно здійснювалось утримання працівників лабораторії моніторингу вод, які виконували роботу з надання платних послуг у 2011, 2012 роках, а також неправомірно проводилась оплата електроенергії, теплоенергії, водопостачання, водовідведення для роботи відповідного обладнання для проведення платних лабораторних досліджень за рахунок коштів загальному фонду кошторису Управління водних ресурсів.

Указані дії позивача призвели до покриття за рахунок загального фонду витрат спеціального фонду Управління водних ресурсів за 2011, 2012 роки на загальну суму 455 805,59 грн., що в сою чергу призвело до збитків нанесених бюджетній установі на відповідну суму.

Як установлено судами попередніх інстанцій, під час проведення ревізії суб'єктом владних повноважень виявлено, що за 2011, 2012 роки сума витрат на оплату праці працівників позивача, які надавали платні послуги, склала за 2011 рік у загальній сумі 531 977,67 грн., за 2012 рік на загальну суму 499 225,24 грн. За рахунок коштів спеціального фонду виплачено премія за 2011 рік на загальну суму 313 878,40 грн.; за 2012 рік на загальну суму 425 980,73 грн.

За рахунок коштів спеціального фонду оплата витрат за використану електроенергію за 2011, 2012 роки фактично не проводилась. Витрати на електроенергію, послуги теплопостачання, водопостачання, водовідведення за 2011, 2012 роки фактично оплачені позивачем за рахунок коштів загального фонду. Вказані обставини знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та не є спірними.

На підставі вказаних фактів у пункті 2 вимоги позивача зобов'язано затвердити штатний розпис по спеціальному фонду Сіверсько-Донецького басейного управління на 2013 рік з урахуванням кількості ставок працівників, які виконують платні лабораторні дослідження. Збільшити видатки загального фонду кошторису Сіверсько-Донецького БУВР на 2013 рік за рахунок коштів спеціального фонду по КЕКВ 1161 «Оплата теплопостачання» на суму 30 098,98 грн., КЕКВ 1162 «Оплата водопостачання» на суму 2 413,99 грн., КЕКВ 1163 «Оплата електроенергії» на суму 132 508,42 грн., за КЕКВ 1111 «Заробітна плата» на суму 219 684,35 грн., КЕКВ 1120 «Нарахування на заробітну плату» на суму 71 099,85 грн.

Крім того, у ході перевірки відповідачем установлено, а у судах попередніх інстанцій знайшло своє підтвердження, що Сіверсько-Донецьким басейним управлінням укладено договори оренди нежитлового приміщення: від 01.01.2010 № 5570-ж/40 з Управлінням міського майна Маріупольської міської ради на строк з 01.01.2010 по 31.12.2010. Сума орендної плати - 61,79 грн. за місяць. 04.01.2011 укладено додаткову угоду № 22 до цього договору, якою передбачено строк дії угоди з 01.01.2011 по 31.12.2011, всі інші умови залишені незмінними.

Також за умовами договору від 02.04.2012 № 5949-ж-175, укладеного Управлінням водних ресурсів з Управлінням міського майна Маріупольської міської ради на строк з 01.01.2012 по 31.12.2012, сума орендної плати становила 50,30 грн. за місяць. Згідно з договором від 15.03.2013 № 6226-ж, укладеним з Управлінням міського майна Маріупольської міської ради на строк з 01.01.2013 по 31.12.2013, сума орендної плати склала 51,96 за місяць. Відповідно до умов договору від 09.10.2006 № 43/06-л, укладеного позивачем з Управлінням комунальним майном Луганської міської ради на строк з 09.10.2006 по 09.09.2007, сума орендної плати визначена на рівні 24,56 грн. за місяць. Термін дії договору пролонговано до 09.02.2014.

Таким чином, оренда Управлінням водних ресурсів нежитлового майна для розміщення структурних підрозділів за ціною 1 грн. за кв. м. призвела до проведення зайвих виплат бюджетних коштів за період з 01.07.2010 по 31.03.2013 внаслідок завищення вартості наданих послуг з оренди нежитлових приміщень на загальну суму 3 513,14 грн.

На підставі викладеного пунктом 3 вимоги позивача зобов'язано відобразити в обліку дебіторську заборгованість за зайво оплачену вартість послуг по оренді нежитлових приміщень для розміщення контор структурними підрозділами на платній основі, яка підтверджена актами звірки: за орендодавцем - Управлінням міського майна Маріупольської міської ради на суму 1 879,62 грн. та Управлінням комунальним майном Луганської міської ради на суму 1 633,52 грн. Провести претензійно-позовну роботу для стягнення зазначеної суми. В іншому випадку стягнути з осіб винних у проведені зайвих виплат бюджетних коштів за оренду нежитлових приміщень бюджетною установою у порядку та розмірі встановленому статтями 130-136 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорювані пункти 2 і 3 вимоги від 30.05.2013 № 28-2/783 обгрунтовані та прийняті відповідачем правомірно з метою усунення виявлених у ході перевірки порушень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи); утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи); господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи); виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Згідно з частиною дев'ятою статті 51 Бюджетного кодексу України, якщо обсяги власних надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

Пунктом 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 N 228, установлено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

Таким чином, виходячи зі вказаних норм бюджетного законодавства, за рахунок коштів спеціального фонду, отриманих Управлінням водних ресурсів як власні надходження за надання платних послуг, у першу чергу повинні покриватись витрати, пов'язані з організацією та наданням таких послуг, а не витрати на придбання офісної техніки, не покриті кошторисом загального фонду.

Пунктом 10 Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 N 786, установлено, що розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, державними та комунальними закладами охорони здоров'я, які утримуються за рахунок державного та місцевих бюджетів, державними та комунальними телерадіоорганізаціями, редакціями державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх розповсюджують, Товариством Червоного Хреста України та його місцевими організаціями, асоціаціями органів місцевого самоврядування із всеукраїнським статусом, а також інвалідами з метою використання під гаражі для спеціальних засобів пересування становить 1 гривню.

Отже, сплата Управлінням водних ресурсів орендної плати у розмірах, що перевищуються визначені вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 N 786, є неправомірною, а тому оспорюваний пункт 3 вимоги скасуванню не підлягає.

Ураховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності пунктів 2 і 3 вимоги від 30.05.2013 №28-12/783.

Таким чином, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною третьою статті 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сіверсько-Донецького басейного управління водних ресурсів відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.