Ухвала суду № 38820542, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Київ К/9991/66092/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинскому районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 р.

у справі №2а-4118/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Системне обслуговування та логістика об'єктів»

до Державної податкової інспекції у Дзержинскому районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 р., задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Системне обслуговування та логістика об'єктів» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинскому районі м. Харкова (далі - відповідач). Скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011 р. №0000280700.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правових відносин з ПП «Росмет», ТОВ НВФ «Мідіел» за період з 01.04.2010 р. -30.11.2010 р.

За результатами перевірки складено акт від 29.03.2011 №841/07-0/34861144, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п. 1.8, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено суму від'ємного значення сум податку на додану вартість за серпень 2010 р. у розмірі 17 250,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011 р. №0000280700 про зменшення позивачу суми від'ємного значення по декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 р. у розмірі 17 250, 00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та компанією «MIDIEL AB.IS LIMITED» був укладений зовнішньоекономічний договір від 12.07.2010 р. №02/AB.IS на поставку гірничошахтного обладнання.

На виконання даного договору, позивачем було укладено договори на поставку комплектуючих до обладнання з декількома постачальниками.

Зокрема, з ПП «Росмет» був укладений договір №7 від 20.07.2010 р. на придбання пульту шахтного підйому ПШП.1М вартістю 62 500,00 грн.; апарату завдання і контролю ходу АЗК-1 з обмежувачем швидкості ЕОС-3 вартістю 110 000,00 грн.

Загальна вартість обладнання склала 172 500 грн., ПДВ - 34 500 грн., всього 207 000,00 грн.

Згідно до умов договору №7 від 20.07.2010 р. позивач здійснив оплату товару двома платежами, що підтверджується платіжними дорученнями.

Від продавця були отримані податкові накладні №49 від 20.07.2010 р. на суму 103 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 17 250,00 грн.; №66 від 30.08.2010 р. на суму 103 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 17 250,00 грн.;

Зазначене обладнання було отримано частково 06.08.2010 р., частково - 08.09.2010 р. згідно видаткових накладних №55 від 06.08.2010 р. та №69 від 08.09.2010 р. відповідно.

Копії договору, платіжних доручень та податкових та видаткових накладних залучені до матеріалів справи.

Згідно до умов договору (п.3.2) транспортування обладнання до складу позивача 4 здійснювалася транспортом постачальника.

При цьому, отримане обладнання спочатку зберігалося на складі тимчасового зберігання в м. Донецьку відповідно до умов договору зберігання №04/08-2010 від 04.08.2010 р. на підставі актів від 06.08.2010 р. та від 13.09.2010 р.

Факт отримання послуг підтверджується податковими накладними: №11 від 31.08.2010 р. на суму 167,74 грн., у т.ч. ПДВ 27,96 грн.; №6 від 30.09.2010 р. на суму 200,00 грн., у т.ч. ПДВ 33,33 грн.; №5 від 25.10.2010 р. на суму 161,29 грн., у т.ч. ПДВ 26,88 грн.

Факт оплати послуг із зберігання підтверджується платіжними дорученнями: №233 від 01.10.2010 р. на суму 167,74 грн., у т.ч. ПДВ 27,96 грн.; №254 від 18.10.2010 р. на суму 200,00 грн., у т.ч. ПДВ 33,33 грн.; №233 від 01.10.2010 р. на суму 161,29 грн., у т.ч. ПДВ 26,88 грн.

Після закінчення строку зберігання зберігач ТОВ НВФ «Мідіел» відвантажив обладнання автотранспортом за рахунок позивача в м. Харків. Факт перевезення підтверджується товарно-транспортною накладною АКК №237088. Оплата послуг автотранспорту здійснювалася на підставі рахунку №СФ-0000035 від 25.10.2010 р. на суму 2200 грн. відповідно до платіжного доручення №264 від 29.10.2010 р. Позивачем була отримана податкова накладна № 6 від 25.10.2010р. на суму 2200 грн., у т.ч. ПДВ 366,67 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що придбане обладнання було розміщено на складі тимчасового зберігання ТОВ «Українська Феросплавна Компанія» (зберігач) згідно Договору послуг №24 від 01.01.2010 р. на підставі накладної від 26.10.2010 р. №744.

Обладнання, що підлягало постачанню компанії "MIDIEL AB.IS LIMITED" (Гонконг), 12.11.2010 р. було отримане у зберігача за накладною №1735 від 11.11.2010 р. та експортоване за ВМД №8070700001/2010/118019.

Перевезення за кордон здійснювалося на підставі договору №0911/1АП від 09.11.2010 р. з перевізником - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 накладна СМR №0224624 від 12.11.2010 р.

Разом із тим, у ході проведеної перевірки позивача при дослідженні ланцюга постачання до виробника та встановлення факту здійснення господарських операцій в цілому не встановлено надмірної сплати податку на додану вартість по ланцюгам руху товару (послуг) від з ПП «Росмет» та ТОВ НВФ «Мідіел» до позивача, що стало підставою для висновку про необхідність зменшення позивачу суми від'ємного значення по декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 р.

Так, нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів, послуг (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми від'ємного значення з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинскому районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 р. у справі №2а-4118/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.