Ухвала суду № 38820462, 24.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2014 року м. Київ К/800/29600/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 2а-16778/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший шанс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Шанс» (надалі також - позивач, ТОВ «Перший Шанс») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12 березня 2012 року №0000167225.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Шанс» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року скасовано та ухвалено нову. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Шанс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби № 0000167225 від 12 березня 2012 року яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 609896, 00 грн.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 609896, 00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30 січня 2012 року №12/07-214/33157286, про порушення позивачем вимог підпунктів 7.7.2, 7.7.4 пункту 7.7 статті 7Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон) та пункту 3.13 розділу 3 «Порядку заповнення та одання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого Державною податковою адміністрацією України № 41 від 25 січня 2011 року.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем платник податку на додану вартість не має права на складання уточнюючого розрахунку з метою зміни напряму відшкодування, оскільки зміна напряму відшкодування не може розцінюватись як виправлення помилки.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.4 пункту 7 статті 7 Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'яти основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Як слідує з акту перевірки, позивачем декларації з ПДВ за період з січня по жовтень 2010 року було заповнено без порушень та подано у визначені терміни. За результатами опрацювання податкових періодів, починаючи з періоду виникнення від'ємного значення, не встановлено наявності розбіжностей у податковій звітності позивача.

В подальшому позивачем було подано уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларацій з ПДВ за січень, лютий, березень 2010 року, в яких суми рядка 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» декларації з ПДВ зменшено та віднесено до рядків 23 «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкового кредиту наступного податкового періоду» та 23.1 «на рахунок платника у банку».

Подано уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларацій з ПДВ за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2010 року, в яких суми рядка 25.2 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» декларації з ПДВ зменшено та віднесено до рядків 23 «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкового кредиту наступного податкового періоду» та 23.1 «на рахунок платника у банку».

Право платника податків подавати уточнюючі розрахунки на час виникнення спірних правовідносин було передбачено пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Такі ж положення містились і в пункті 4.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №166

На час подання позивачем уточнюючих розрахунків таке право визначалось статтею 50 Податкового кодексу України, відповідно до положень якої, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Тобто, єдиним обмеженням для подання уточнюючого розрахунку є встановлення строків подання такого уточнення.

Як вбачається із матеріалів справи, платник податку подав уточнюючі розрахунки, якими були виправлені помилки відповідно в одній раніше поданій податковій декларації.

Щодо права позивача на зміну напрямку відшкодування податку на додану вартість, суд апеляційної інстанцію доцільно звернув увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», де Суд визначив, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу (994_535) має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. У зв'язку з цим Суд зауважує, що в даній справі спір стосується не конкретної суми відшкодування ПДВ або компенсації за затримку у його виплаті, а загального права заявника відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зауважує, що ознайомившись із критеріями та вимогами, встановленими національним законодавством, заявник мав достатньо підстав сподіватись на відшкодування ПДВ, який він сплатив під час здійснення своєї господарської діяльності, так само як і на компенсацію за затримку його виплати. Навіть якщо окрема вимога щодо відшкодування ПДВ може бути предметом перевірки та оскарження компетентними державними органами, відповідні положення Закону України «Про податок на додану вартість» не вимагають попереднього судового розгляду цієї вимоги з метою підтвердження права компанії на відшкодування.

Враховуючи, що у законодавстві не передбачено, що зміна значення рядків 23 і 24 Податкової декларації з податку на додану вартість, які визначають напрями бюджетного відшкодування, є порушенням законодавства, а тому дії щодо перенесення суми, зазначеної у рядку 24 (26) Податкової декларації з ПДВ, у рядок 23 (25), що фактично призвело до зміни напряму бюджетного відшкодування «на рахунок платника у банку» (рядок 23.1 (25.1) не можуть розцінюватися як порушення законодавства України.

Враховуючи наведене, зважаючи на відсутність порушення визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), суд касаційної інстанції погоджується з висновком висновок суду апеляційної інстанції про протиправність зменшення позивачеві податковим органом бюджетного відшкодування та невідшкодування бюджетної заборгованості з визначених податковим органом підстав.

Доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко