Ухвала суду № 38820432, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Київ К/9991/19525/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 р.

у справі №2а-13536/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Маршал-В»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова,

за участю третіх осіб - Приватного підприємства «Тевес Юніон»

та Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтехсервіс»,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Маршал-В» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення від 14.10.2010 р. №0000761505/0 та від 11.11.2010 р. №0000761505/1.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з податку на додану вартість за квітень 2010 року, про що складено акт від 17.09.2010 р. № 5487/15-509/33066126, яким встановлено порушення п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». За висновками акту перевірки, позивачем завищено суму податкового кредиту по податковим деклараціям за квітень 2010 року на 369 158,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по рядку 26, на 12 798,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.10.2010 р. №0000761505/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 534 540,00 грн., з яких 356 360,00 грн. за основним платежем та 178 180,00 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2010 р. №0000761505/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2010 року №9001768817 з додатком №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» за квітень 2010 року.

Співставивши відомості, задекларовані позивачем у Додатку №5 із податковими зобов'язаннями та податковим кредитом у розрізі контрагентів, контролюючим органом встановлено розбіжність задекларованого податкового зобов'язання та податкового кредиту позивача у розрізі контрагентів за квітень 2010 року.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивач не мав права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) у ТОВ «Східтехсервіс» та ПП «Тевес Юніон», оскільки останніми не було подано податкові декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року та відповідно не задекларовано свої податкові зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які підтверджені відповідними податковими накладними, виписаними контрагентами позивача, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Так, відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно приписів п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Східтехсервіс» та ПП «Тевес Юніон».

Крім того, висновок податкового органу про те, що неподання контрагентами позивача податкової звітності за квітень 2010 року, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 14.10.2010 р. №0000761505/0 та від 11.11.2010 р. №0000761505/1 та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 р. у справі №2а-13536/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.