Ухвала суду № 38820426, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Київ К/9991/96454/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 р.

у справі № 2а-8977/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс і Ко»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс і Ко» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 р. № 0000321800 та стягнуто з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Транс Агенство Метал» за період з 01.03.2009 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 20.06.2011 р. №1890/18/33067313, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у безпідставному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту березня 2009 року суми податку на додану вартість у розмірі 15 484,06 грн., яка сплачена в ціні придбаного товару у ТОВ «Транс Агенство Метал».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 р. №0000321800, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19355,08 грн., з яких 15 484,06 грн. за основним платежем та 3 871,02 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Транс агентство Метал» за нікчемним правочином.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «Транс агентство Метал».

Так, 12.01.2009 р. позивачем (Покупець) з ТОВ «Транс Агентство Метал» (Продавець) було укладено договір поставки №12/01-01, відповідно до умов якого Продавець передав, а Покупець прийняв та сплатив у порядку і на умовах зазначеного договору металовироби, а також інші товари і матеріали.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Транс Агентство Метал» на виконання умов договору були виписані позивачу: рахунок-фактура від 17.03.2009 р. №ТМД-940 на суму 92904,36 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 484,06 грн.), видаткова накладна від 19.03.2009 р. №ТМД-501 на суму 92 904,36 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 484,06 грн.), податкова накладна від 18.03.2009 р. №ТМД-392 на суму 92 904,36 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 484,06 грн.).

Розрахунки між ТОВ «Транс Агентство Метал» та позивачем проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Транс Агентство Метал» на загальну суму 92 904,36 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 484,06 грн.), що підтверджується банківською випискою, яка наявна у матеріалах справи.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Транс Агентство Метал».

Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у ТОВ «Транс Агенство Метал» необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Необгрунтованими є також посилання скаржника на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підставу неправомірності формування податкового кредиту за березень 2009 року по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Транс Агенство Метал».

Так, відповідно до п. 2.1 Договору умовами поставки товару визначений самовивіз.

Позивачем (Замовник) на підтвердження факту реальності здійснення господарської операції у частині перевезення придбаного за договором товару, надано копію договору №17/03-2 по наданню експедиційних послуг у сфері організації перевезень вантажу автомобільним транспортом, укладеного 17.03.2009 р. з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (Експедитор) строком до 31.12.2009 р., відповідно до умов якого Експедитор організовує на підставі наданої Замовником інформації і оформленої заявки, за плату і за рахунок Замовника, транспортне перевезення вантажу, шляхом залучення транспортних засобів (далі Перевізник), здійснюючого безпосередньо перевозку вантажу.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 08.07.2011 р. №0000321800 та наявності підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 р. у справі № 2а-8977/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.