Ухвала суду № 38820425, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Київ К/9991/30736/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011 р.

у справі №2а-11824/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Слово РК»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Слово РК» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.09.2010 р. №0001892302/0 повністю, №0001902302/0 у частині визначення податкового зобов'язання у розмірі 484 671,00 грн., з яких 323 114,00 грн. за основним платежем та 161 557,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000741702/0 повністю.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., про що складено акт від 20.08.2010 р. №4004/23-212/34466538, яким встановлено порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.4.7 ст.4, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на 22 869,00 грн., занижено податок на додану вартість на 332 476,00 грн. та занижено податок з доходів фізичних осіб на 388,50 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2010 р. №0001892302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 34 290,00 грн., у тому числі 22 860,00 грн. за основним платежем та 11 430,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0001902302/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 498 714,00 грн., у тому числі 332 476,00 грн. за основним платежем та 166 238,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000741702/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з прибуткового податку з робітників і службовців у розмірі 1 166,00 грн., у тому числі 388,50 грн. за основним платежем та 777,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення №0001902302/0 є спірним у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 484 671,00 грн., з яких 323 114,00 грн. за основним платежем та 161 557,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток слугувало невикористання у процесі підготовки, організації, ведення виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) позивача, орендованого приміщення, у якому проводилися ремонтні роботи, а отже, на думку податкового органу, витрати пов'язані з його орендою у вказаний період не можна пов'язати з господарською діяльністю підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2007 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Орендодавець) та позивачем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1/06. Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 739,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення господарської діяльності. Орендна плата щомісячно становила 15 240,00 грн. (без ПДВ).

Зазначене приміщення було передано позивачу, про що свідчить акт прийому-передачі нежитлових приміщень від 01.06.2007 р.

Рішенням позивача від 05.06.2007 р. №2-2007 було ухвалено провести поточний ремонт орендованого нежитлового приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.06.2007 р. по 30.11.2007 р. в орендованому позивачем приміщенні проводилися ремонтні роботи.

Вартість придбаних послуг оренди у фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 у цей період склала за ІІ квартал 2007 року - 15 240,00 грн.; за ІІІ квартал 2007 року - 45 720,00 грн.; за ІV квартал 2008 року - 30 480,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). Вартість вказаних послуг була віднесена позивачем до складу валових витрат, що на думку відповідача, є неправомірним, оскільки витрати, пов'язані з орендою приміщення, під час проведення ремонтних робіт зазначеного приміщення, не має можливості пов'язати з господарською діяльністю підприємства.

З такими висновками податкового органу обґрунтовано не погодилися суди попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача понесені в рамках здійснення господарської діяльності по проведенню поточного ремонту орендованого нежитлового приміщення є документально підтвердженими, використання придбаних послуг підприємством у власній господарській діяльності доведено.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо протиправності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 03.09.2010 р. №0001892302/0 та наявності підстав для його скасування.

Крім того, за результатами проведеної перевірки податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 333 333,33 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2010 р. між позивачем (Комісіонер) та Приватним підприємством «Тріада +» (Комітент) було укладено договір комісії від 02.02.2010 р. № 01/02-2010.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору, комітент доручав комісіонерові, а комісіонер зобов'язувався за вимогою комітента укладати від свого імені та за рахунок комітента договори поставки паперу, картону, плівки для друку і передавати все отримане за договорами поставки комітенту.

З матеріалів справи вбачається, що 02.02.2010 р. ПП «Тріада +» було перераховано на рахунок позивача кошти у сумі 2 000 000,00 грн., які станом на 31.03.2010 р. за умовами договору не використані. При отриманні грошових коштів позивачем не було збільшено податкові зобов'язання за лютий 2010 року на суму податку на додану вартість у розмірі 333 333,33 грн., що на думку податкового органу, призвело до порушення позивачем вимог п.п. 4.7 ст. 4 п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, ч. 2 п.п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Водночас, зі змісту ч. 2 п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок па додану вартість» вбачається, що вона застосовується лише тоді, коли за умовами договору комісії комісіонер здійснює від власного імені, але за рахунок комітента продаж товарів, тобто поставку товарів, отриманих від комітента, третім особам, й отримує від них грошові кошти за товари.

Однак, як випливає з п. 1.1 договору комісії від 01.02.2010 р. № 01/02-10 позивач зобов'язувався не продавати від власного імені та за рахунок комітента товари, а, навпаки, купувати від власного імені та за рахунок комітента товари, перелік яких зазначений в Додатку № 1 до цього договору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у даних правовідносинах має застосовуватися ч.3 п.п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено, що у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням: та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставки в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставки інших видів компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю.

Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що протягом перевіряємого періоду, у межах договору комісії № 01/02-10, позивач не здійснював ані перерахування грошових коштів на користь продавців товару, ані передавав придбаний товар Приватному підприємству «Тріада +», оскільки зобов'язання за вищезазначеним договором не були виконані внаслідок того, що комітент не надавав згоди на укладення договорів поставки паперу та картону за цінами, що перевищують зазначені в Додатку № 1 до Договору.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивачем не порушено вимоги ч.2 п.п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже не занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість по вказаним господарським взаємовідносинам, з огляду на що податкове повідомлення-рішення №0001902302/0 обґрунтовано скасовано судами попередніх інстанцій у частині визначення податкового зобов'язання у розмірі 323 114,00 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 161 557,00 грн.

Крім того, за висновками акту перевірки, позивачем занижено податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб при оподаткуванні доходу по господарським взаємовідносинам з фізичними особами - підприємцями ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу фізичними особами - підприємцями ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були надані рекламні послуги та послуги по установці телефонного апарату.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані послуги були надані в межах підприємницької діяльності визначеної свідоцтвами про сплату єдиного податку зазначених осіб.

Згідно з п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний/дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 цього Закону.

Відповідно п.п. 9.12.1, 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпунктах 9.12.1 цього пункту, то такі доходи, оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

З огляду на викладене, враховуючи, що фізичні особи - підприємці, які надавали позивачу послуги були зареєстровані платниками єдиного податку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків стосовно відсутності підстав у останнього утримувати з них податок з доходів фізичних осіб у розмірі 15 %.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011 р. у справі №2а-11824/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.