Ухвала суду № 38820409, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Київ К/9991/28704/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 р.

у справі №2а/0570/129/11

за позовом Закритого акціонерного товариства «Візаві»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Закрите акціонерне товариство «Візаві» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 20.12.2010 р. №0001431322/0/48493/10/15-16-23/5 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено камеральну перевірку декларації з податку на прибуток позивача за 3 квартали 2010 року, про що складено акт від 09.12.2010 р. №1481/15-16-23/5-24068600, яким встановлено порушення позивачем вимог п.22.4 ст.22, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на 16 632 235,00 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на 31 326,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2010 р. №000143132210148493/10/15-16-2315, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 32 892,30 грн., з яких 31 326,00 грн. за основним платежем та 1 566,30 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат витрат, пов'язаних із придбанням консультаційних та адвокатських послуг у Адвокатської контори «Правіс» та Адвокатської фірми «Головань и партнери» у розмірі 299 815,85 грн., які не підтверджені відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також витрат, пов'язаних із використанням позики в іноземній валюті, а саме: курсової різниці, яка виникла у перевіряємому періоді у зв'язку із користуванням позикою в іноземній валюті на суму основного боргу та суму прострочених відсотків у розмірі 83 707 957,34 грн.

За висновками акту перевірки, позивачем було віднесено до складу валових витрат витрати по придбанню юридичних та адвокатських послуг у розмірі 299 815,85 грн., які не підтверджені відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині суди попередніх інстанцій виходили з того, що витрати понесені позивачем у межах його господарської діяльності з контрагентами та підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача, понесені в рамках здійснення господарської діяльності з Адвокатською конторою «Правіс» та Адвокатською фірмою «Головань и партнери», є документально підтвердженими, використання придбаних послуг підприємством у власній господарській діяльності доведено, з огляду на що, безпідставними є висновки податкового органу про завищення валових витрат в цій частині.

Крім того, за висновками податкового органу, позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати пов'язані з використанням позики в іноземній валюті, а саме: курсову різницю, яка виникла у перевіряємому періоді у зв'язку із користуванням позикою в іноземній валюті на суму основного боргу та суму прострочених відсотків у розмірі 83 707 957,34 грн. З акту перевірки вбачається, що податковим органом під час перевірки не було встановлено направлення коштів (позики в іноземній валюті) безпосередньо для здійснення господарської діяльності, що не дає можливості підтвердити зв'язок понесених витрат у зв'язку із користуванням такою позикою з господарською діяльністю позивача.

З такими висновками контролюючого органу також обґрунтовано не погодилися суди попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем була отримана позика у нерезидента (республіка Кіпр) на підставі договору від 15.05.2008 р., цільове використання позики - поповнення обігових коштів. Фактично позивачем було отримано позикових коштів у сумі 24 580 дол. США. Отримані позивачем кошти були використані на розрахунки за кредитами, перерахування безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, придбання цінних паперів, розрахунки за договором позики, перерахування коштів на депозитний рахунок, інші кошти, витрачені на господарські потреби та заробітну плату.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем до складу валових витрат віднесено відсотки нараховані (сплачені) за користування позикою у розмірі 19 908 883,84 грн., а також було віднесено курсову різницю на суму основного боргу та на суму прострочених відсотків у розмірі 63 578 990,00 грн.

Пункт 5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, відповідно до п.п. 5.5.1 якого до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про безпідставність доводів відповідача стосовно невикористання позикових коштів позивачем у господарській діяльності, оскільки кошти позичалися позивачем для поповнення власних обігових коштів, що знайшло своє підтвердження у ході розгляду справи та встановлено наявними доказами.

Відповідно до п.п.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

Для цілей цього підпункту під терміном «заборгованість» розуміються: основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу); сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу; платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.

Аналізуючи вказану норму, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що суми, які віднесені позивачем до складу валових витрат, не є курсовими різницями, а є збитком від перерахунку заборгованості в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 20.12.2010 р. №0001431322/0/48493/10/15-16-23/5 та наявності підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 р. у справі №2а/0570/129/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.