Постанова № 38810476, 20.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р. Справа№ 910/438/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Мельник Н.В. - представник за дов. № ЦИТ-02/05 від 04.02.2014р.;

від відповідача: Клименко О.А. - представник за дов. № 58/04-14 від 30.04.2014р.;

від третьої особи: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Екос" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014р.

у справі № 910/438/14 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій"

до Дочірнього підприємства "Екос" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Екостандарт"

про стягнення 1037441,32 грн.,

В судовому засіданні 20.05.2014 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" (далі - ТОВ "Центр інфотехнологій", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Екос" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ДП "Екос", відповідач) про стягнення 1037441,32 грн. заборгованості та нарахованих (на підставі ст. 625 ЦК України) санкцій у зв'язку з порушенням умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 420023 від 01.08.2004, з яких: 931052,32 грн. основного боргу, 28698,12 грн. інфляційних втрат та 77690,88 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, всупереч умовам вищенаведеного договору, допустив виникнення заборгованості за спожиту теплову енергію, що (з урахуванням договорів факторингу від 28.09.2012 № 28/09/12 та від 04.10.2012 № 04/10/12) стало підставою для звернення позивача до суду про стягнення заборгованості та нарахування санкцій у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. (повний текст рішення складено 17.03.2014р.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ДП "Екос" на користь ТОВ "Центр інфотехнологій" 931052,32 грн. основного боргу, 28698,12 грн. інфляційних втрат, 77690,88 грн. 3% річних та 20748,83 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, прийняв рішення на підставі неналежних доказів, а також, на думку апелянта, неправомірно не припинив провадження по справі у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі ст. 80 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 22.04.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Екостандарт" (далі - третя особа), розгляд справи було відкладено на 13.05.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014р. розгляд справи було відкладено на 20.05.2014р.

У судовому засіданні 20.05.2014 р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.05.2014 р. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Наполягав на тому, що провадження по справі слід припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки, на його думку, стягнення вказаної заборгованості вже відбулося в межах інших проваджень. В якості доказу надав копії рішень та постанов про стягнення відповідних заборгованостей по вищезазначеному договору під час розгляду інших судових справ.

Представник третьої особи у судове засідання 20.05.2014 р. не з'явився, вищезазначені ухвали направлялися на адресу третьої особи, однак, як вбачається з витягу ЄДР ДП «ІРЦ», дана юридична особа є припиненою.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Закритим акціонерним товариством "Енергогенеруюча компанія "Укр-Кан Пауер" (перейменовувалось в подальшому на Закрите акціонерне товариство "Енергогенеруюча компанія "Дартеплоцентраль", Закрите акціонерне товариство "Екостандарт" та Публічне акціонерне товариство "Екостандарт" (енергопостачальна організація за умовами договору) та відповідачем в особі його житлового управління "Лівобережне" (останнє не є юридичною особою) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2004 № 420023 (далі - договір), за умовами якого енергопостачальна організація постачає теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності з відповідачем для потреб опалення в період опалювального сезону, та для потреб гарячого водопостачання протягом року, яку відповідач зобов'язаний оплачувати своєчасно та в повному обсязі.

Кількість спожитої протягом розрахункового періоду теплової енергії визначається за приладами обліку та згідно договірних навантажень з урахуванням середньодобового температурного перепаду.

У відповідності до пунктів 6.4, 6.5 договору, відповідач щомісячно з 12 по 14 число отримує від енергопостачальної організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць, один примірник підписаного акту відповідач повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця, і самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що передбачені умовами пунктів 6.4, 6.5 договору документи отримувались відповідачем від енергопостачальної організації (що підтверджується доданими до матеріалів справи реєстрами надання документів), проте не повертались стороною енергопостачальній організації підписаними. Суд апеляційної інстанції вважає, що неповернення та непідписання актів прийнятої теплової енергії не свідчить про безпідставність здійснених енергопостачальною організацією нарахувань плати за теплову енергію та не є порушенням умов договору з боку енергопостачальної організації, оскільки відповідно до вищенаведених пунктів, саме на відповідача покладено обов'язок отримувати ці документи від енергопостачальної організації, повертати підписані та сплачувати за спожиту теплову енергію. Тому доводи апелянта в цій частині відхиляються як необґрунтовані.

Правомірним є висновок місцевого суду про те, що зобов'язання за договором щодо постачання теплової енергії у гарячій воді виконувались енергопостачальною організацією належним чином та в повному обсязі, що підтверджується залученими до матеріалів справи відомостями обліку споживання теплової енергії (особистими картками) за період з грудня 2010 року по червень 2012 року, та інформацією про тарифи, що діяли станом на згаданий час споживання теплової енергії і наведені у наданому суду розрахунку фактичного споживання теплової енергії.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що існує спір або розбіжності щодо обсягів та якості поставленої енергопостачальною організацією відповідачу теплової енергії по договору за вищевказані періоди.

Належними доказами, наявними в матеріалах справи (зокрема, довідками про надходження коштів, особистими картками та банківськими виписками) підтверджується, що останній платіж відповідача (часткове погашення основної заборгованості) відбулося у вересні 2012 року. Після чого сума непогашеної заборгованості за вказаний період становила 931052,32 грн.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості за поставлену та спожиту по договору у період з 01.12.2010 по 30.06.2012 теплову енергію в сумі 931052,32 грн. (доказів погашення якої не надано відповідачем ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції) підтверджений матеріалами справи (зокрема, реєстрами погашення заборгованості, довідками про надходження коштів за спірним договором, актами приймання-передачі товарної продукції за спірний період, тощо) та відповідачем не спростований.

Матеріалами справи також підтверджується, що 28.09.2012 між Публічним акціонерним товариством "Екостандарт" та Публічним акціонерним товариством "Фортуна-банк", а 04.10.2012 між Публічним акціонерним товариством "Фортуна-банк" та позивачем були укладені договори факторингу № 28/09/12 та № 04/10/12 відповідно (далі - договір факторингу), згідно з якими позивачу було передано право вимоги, серед іншого, за зобов'язаннями, що виникли з договору (включаючи рішення судів).

За приписами ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

Суд першої інстанції правомірно встановив, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 02.10.2012 позивачу було видано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи з додатком серії ФК № 339, згідно якого позивачу надано дозвіл на здійснення факторингової діяльності.

Так, у відповідності до п. 1.1 договорів факторингу, право вимоги, що перейшло до позивача, означає всі права вимоги позивача до боржників (одним з яких є відповідач) за основним договором (перелік договорів, до якого віднесено і договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2004 № 420023) на дату відступлення прав вимог (тобто, на дати укладення договорів факторингу - 28.09.2012 та 04.10.2012 відповідно), включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні клієнту у якості кредитора, щодо виплати коштів, штрафів, пені та будь-яких інших сум за основним договором та/або які передбачені законодавством, що належать до сплати клієнту за основним договором, що підтверджуються розрахунком заборгованості за основним договором підписаним клієнтом на дату набрання чинності цим договором. Загальна сума заборгованості боржника перед клієнтом за основним договором станом на 28.09.2012 становить 118628624,42 грн.

Одним з доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач не повідомив його про укладення вищезазначених договорів факторингу та обов'язку щодо виконання зобов'язань перед іншим товариством, що передбачено положеннями ЦК України, а також визначено у самому договорі факторингу.

В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, наслідком можливого неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні, є ризик для нового кредитора настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові, таке виконання буде вважатись належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України).

Пунктом 4.5. договору факторингу передбачено, що фактор в строк до 5 рабочих днів з дати відступлення права вимоги повинен оформити та надіслати повідомлення про відступлення для боржників.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що матеріали справи містять належні докази повідомлення відповідача на його адресу місцезнаходження, в тому числі і через його житлове управління "Лівобережне", про укладення договору факторингу, про що свідчать залучене до позову повідомлення № 10-10-12/420023 від 10.10.2012 та реєстри про його направлення засобами поштового зв'язку. Крім того, вищевказане повідомлення № 10-10-12/420023 вказує на відступлення позивачу прав кредитора саме енергопостачальною організацією, а відтак відповідач не був позбавлений права та можливості, у випадку виникнення у нього сумнівів щодо підстав та законності такого переходу прав вимоги, звернутися з відповідними запитами до енергопостачальної організації та/або до позивача.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що докази направлення повідомлення є належними в розумінні ст. ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України, оскільки складання списку (реєстру, засвідченого уповноваженою особою відправника, а також печаткою поштового відділення) передбачено п.п. 66-68 Постанови КМУ від 05.03.2009р. № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» (далі - Правила) та застосовується у разі відправляння згрупованих поштових відправлень. В свою чергу, оригінал списку рекомендованих листів (оригінал якого було досліджено в судовому засіданні та копія якого наявна в матеріалах справи) містить усі необхідні реквізити, визначені законодавством (в тому числі і дату надсилання відправлень, яка міститься на штемпелі поштового відділення), тому доводи апелянта про відсутність доказів повідомлення його про зміну кредитора в зобов'язанні - є необґрунтованими та безпідставними.

За приписами ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач також наполягав на тому, що позивач отримав лише право вимоги за судовими справами, наведеними в додатку №4 до договорів факторингу, більшість з яких, за твердженням апелянта, вже була пред'явлена до виконання попереднім кредитором та стягнута заборгованість за якими повністю погашена відповідачем.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду, який зазначив, що додаток № 4 до договорів факторингу є лише доказовим повідомленням від енергетичної компанії позивачу щодо переліку судових справ, у яких останній також (але не виключно) набуває прав кредитора, оскільки, як зазначалося вище, п. 1.1 договорів факторингу зазначає, що до позивача перейшли всі без виключення права кредитора за договором, а не лише право на стягнення заборгованості за відповідним судовим рішеннями.

Крім того, на стадії апеляційного провадження відповідачем були надані копії рішень та постанов по іншим господарським справам, які (за твердженням апелянта) є доказом того, що стягнення заборгованості (яке є предметом спору у даній справі) вже відбулося на користь попередніх кредиторів, через що наполягав на припиненні провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК України.

Дослідивши, надані відповідачем процесуальні документи по іншим справам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача в цій частині, враховуючи наступне.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2010 по справі № 7/170 було стягнуто з відповідача на користь ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "Дартеплоцентраль" відповідну заборгованість за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2004 № 420023 за період з грудня 2009 по лютий 2010, тоді як предметом позовних вимог у даній справі є стягнення заборгованості за тим самим договором за інший період, а саме з грудня 2010 по червень 2012 року.

В усіх інших рішеннях, які відповідач надав в якості доказу подвійного стягнення, також були задоволені позовні вимоги за інші періоди:

У справі Господарського суду міста Києва № 52/63 позовні вимоги обґрунтовані невиконанням зобов'язань лише за листопад 2008 року; у справі Господарського суду міста Києва № 37/11 - за листопад 2007 року; у справі Господарського суду міста Києва № 25/622 - за жовтень 2007 року; рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 по справі № 52/789 стягнуто заборгованість за листопад 2009 року; рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2011 по справі № 42/425 стягнуто заборгованість за листопад 2010 року;

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача в частині того, що за вищезазначеним договором № 420023 відбувалися неодноразові стягнення заборгованостей в судовому порядку, проте, в усіх рішеннях, які були надані апелянтом, підставою позовних вимог було невиконання договірних зобов'язань за інші періоди, ніж ті, які визначені позивачем у даній справі.

Таким чином, апелянтом не надано жодного належного доказу в обґрунтування доводів про подвійне стягнення заборгованості, які б також могли бути підставою для припинення (повного або часткового) провадження у даній справі в розумінні п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що за неналежне виконання відповідачем умов договору по оплаті наданих енергопостачальною організацією послуг, за відповідачем рахується непогашена заборгованість за спожиту в період з 01.12.2010 по 30.06.2012 теплову енергію в сумі 931052,32 грн. (яка підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи та не спростована апелянтом).

При цьому, право вимоги позивача на зазначену заборгованість є безспірним, передбачено умовами договору факторингу та відповідає нормам чинного законодавства, а відтак позовна вимога про стягнення 931052,32 грн. основної заборгованості правомірно задоволена місцевим судом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що умовами договору факторингу (п. 1.1.) сторони передбачили перехід права вимоги позивача до відповідача включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні клієнту у якості кредитора (в тому числі щодо виплати коштів, штрафів, пені та будь-яких інших сум за основним договором та/або які передбачені законодавством), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду в частині того, що позивач правомірно скористувався наданим йому правом та заявив до стягнення в судовому порядку окрім основної суми заборгованості також суму відповідних штрафних санкцій.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Враховуючи встановлене у даній постанові (зокрема, правомірність нарахування штрафних санкцій в межах заявлених позивачем періодів), суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про правильність та обґрунтованість даного розрахунку, а відтак - про правомірне задоволення місцевим судом вимоги про стягнення 28698,12 грн. інфляційних втрат та 77690,88 грн. 3% річних за заявлені позивачем періоди.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на пропущення позивачем позовної давності, оскільки матеріалами справи (зокрема, довідками про надходження коштів, особистими картками та банківськими виписками) підтверджується здійснення відповідачем поступових оплат (остання з яких була у вересні 2012 року) у зв'язку з чим, відбулось переривання строку позовної давності на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України, а заборгованість, яка мала місце у грудні 2010 року вже була погашена у липні 2011 року, тому пропущення строку позовної давності (як за основним зобов'язанням, так і за нарахованими штрафними санкціями) не відбулося.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вищенаведені доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про наявність тих обставин, з якими законодавство пов'язує звільнення від відповідальності, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для часткового або повного скасування рішення місцевого суду.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Екос" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. у справі № 910/438/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. у справі № 910/438/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/438/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 22.05.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова