Постанова № 38779023, 19.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2014 р. Справа№ 910/25645/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс капітал інвест»

на рішення господарського суду міста Києва

від 26.02.2014 року

у справі №910/25645/13 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом приватного підприємства «Акрілат-хімконтракт», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс капітал інвест», м. Київ,

про стягнення 286 573,81 грн.

за участю представників:

від позивача: Комиш О.І. - представник (довіреність б/н від 01.04.2014 року); Годун Г.В. - представник (довіреність б/н від 01.04.2014 року);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Акрілат-хімконтракт» (надалі - ПП «Акрілат-хімконтракт») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс капітал інвест» (надалі - ТОВ «Ренесанс капітал інвест») про стягнення 286 573,81 грн., з яких 264 000,00 грн. основного боргу, 7 616,22 грн. пені, 1 757,59 грн. 3% річних та 13 200,00 грн. штрафу, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №17 від 15.08.2013 року щодо оплати отриманого згідно видаткової накладної №52983 від 28.08.2013 року товару.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем 28.01.2014 року та 26.02.2014 року у зв'язку з перерахунком сум штрафних санкцій в порядку статті 22 ГПК України подавались заяви про збільшення розміру позовних вимог, згідно яких позивач просив стягнути з відповідача 294 338,30 грн., у тому числі 264 000,00 грн. основного боргу, 11 565,37 грн. пені, 2 668,93 грн. 3% річних, 13 200,00 грн. штрафу, а також 2 904,00 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи, що вимога про стягнення інфляційних втрат в сумі 2 904,00 грн. при зверненні з позовом до суду не заявлялась та за своєю суттю є доповненням предмету позову, однак, була заявлена позивачем до початку розгляду справи по суті, Господарським судом міста Києва прийнято вимоги ПП «Акрілат-хімконтракт» до ТОВ «Ренесанс капітал інвест» про стягнення 264 000,00 грн. основного боргу, 11 565,37 грн. пені, 2 668,93 грн. 3% річних, 13 200,00 грн. штрафу, 2 904,00 грн. інфляційних втрат, а разом 294 338,30 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/25645/13 позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс капітал інвест» на користь приватного підприємства «Акрілат-хімконтракт» 264 000,00 грн. основного боргу, 11 565,37 грн. пені, 2 668,93 грн. 3% річних, 2 904,00 грн. інфляційних втрат та 13 200,00 грн. штрафу.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Ренесанс капітал інвест» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 05.05.2014 року.

В судове засідання 05.05.2014 року відповідач свого уповноваженого представника не направив, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 19.05.2014 року.

В судове засідання 19.05.2014 року відповідач свого уповноваженого представника повторно не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача.

В судовому засіданні 19.05.2014 року представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

19.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 15.08.2013 року між приватним підприємством «Акрілат-хімконтракт» (в тексті договору - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс капітал інвест» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №17 (надалі - договір), у відповідності до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості (надалі - продукція), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

За умовами п. 2.1 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються сторонами згідно заявок покупця, які покупець передає постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку.

Відповідно до умов п. 3.1 договору умови поставки: «FСА склад продавця», згідно офіційних правил тлумачень міжнародних торгових термінів МТП (Інкотермс), в редакції 2010 року. Моментом переходу до покупця права власності на товари, а також ризику випадкової загибелі та або пошкодження товарів є момент одержання товарів представником покупця/перевізника, що підтверджується підписом представника покупця/перевізника на товарно-супровідних документах.

Згідно умов п. 4.2 договору розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30 календарних днів з моменту одержання товару відповідно до п. 3.1 даного договору. Днем оплати вважається день надходження коштів на поточний рахунок продавця.

Строк дії договору відповідно до умов розділу 10 договору встановлений з моменту його підписання сторонами до 31 грудня 2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу продукцію, а саме, речовину для харчової промисловості «Фруктозу» на суму 264 000,00 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується видатковою накладною №52983 від 28.08.2013 року (а.с. 17), підписаною представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками підприємств.

Разом з тим, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату поставленого товару №52983 від 28.08.2013 року на суму 264 000,00 грн. (а.с.93).

В порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар за вищезазначеною видатковою накладною не розрахувався, вказаний рахунок не оплатив, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 264 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем з оплати поставленого товару, ПП «Акрілат-хімконтракт» направило ТОВ «Ренесанс капітал інвест» претензію за вих. №10/65 від 07.11.2013 року з вимогою терміново погасити існуючу заборгованість за поставлений товар, а також сплатити пеню та 3% річних (а.с. 14-15), що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 07.11.2013 року (а.с. 16).

З огляду на те, що вказана претензія була отримана представником відповідача 13.11.2013 року, однак, залишена без відповіді та задоволення, позивачем листом вих. №10/75 від 05.12.2013 року повторно було направлено вимогу про термінове погашення заборгованості, пені та 3% річних (а.с. 18-19).

Зазначений лист був отриманий відповідачем 09.12.2013 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 19-а), проте, вимога позивача залишена без відповіді та виконання, заборгованість відповідача з оплати поставленої продукції погашена не була.

У зв'язку з зазначеним позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №17 від 15.08.2013 року, звернувся з даним позовом до суду.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що продукція згідно видаткової накладної №52983 від 28.08.2013 року була поставлена не на виконання договору поставки №17 від 15.08.2013 року, а правовідносини, що склалися між сторонами були засновані на підставі норм ст. 641 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Акрілат-хімконтракт», місцевий господарський суд виходив з доведеності факту здійснення поставки та отримання товару за видатковою накладною №52983 від 28.08.2013 року саме на виконання умов договору поставки №17 від 15.08.2013 року, та відсутності доказів його оплати ТОВ «Ренесанс капітал інвест».

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки №17 від 15.08.2013 року (п. 1.1) постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості.

З наявної у матеріалах справи видаткової накладної №52983 від 28.08.2013 року вбачається, що вона містить посилання на рахунок-фактуру №52983 від 28.08.2013 року, який в свою чергу містить посилання на договір поставки №17 від 15.08.2013 року та містить визначення асортименту, кількості та ціни сировини для харчової промисловості, яка поставляється, а саме фруктози у кількості 20 000,00 кг на загальну суму 264 000,00 грн., включаючи ПДВ.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач наявність інших договірних відносин з відповідачем, крім поставки товару за договором №17 від 15.08.2013 року заперечив, а відповідач, в свою чергу, не надав будь-яких доказів протилежного.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що поставка товару позивачем відповідачу за видатковою накладною №52983 від 28.08.2013 року на суму 264 000,00 грн. відбувалася в межах укладеного між сторонами договору поставки №17 від 15.08.2013 року.

У відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення приватним підприємством «Акрілат-хімконтракт» та товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс капітал інвест» договору поставки №17 від 15.08.2013 року було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Як вбачається з матеріалів справи, надана в обґрунтування позовних вимог видаткова накладна №52983 від 28.08.2013 року оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а відтак, є первинним документами, що підтверджує здійснення господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу, що видаткова накладна підписана без зауважень уповноваженими особами обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб, що свідчить про погодження сторонами відомостей, що в них зазначені, зокрема, відповідності поставленого позивачем товару відповідним заявкам відповідача.

При цьому, твердження апелянта щодо підписання вказаної накладної зі сторони відповідача не уповноваженою особою, колегія суддів вважає безпідставним та таким, що суперечить наявним у справі доказам, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, поставлений згідно видаткової накладної №52983 від 28.08.2013 року товар був отриманий уповноваженим представником відповідача Паливодою Яною Вікторівною, повноваження якої на отримання матеріальних цінностей від позивача підтверджується наявною в матеріалах справи копією довіреності №000153 від 28.08.2013 року (а.с. 13).

Таким чином, дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором №17 від 15.08.2013 року щодо поставки товару.

Покупець, у відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору поставки №17 від 15.08.2013 року сторони погодили, що розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30 календарних днів з моменту одержання товару відповідно до п. 3.1 даного договору.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 253 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що кінцевий термін оплати товару отриманого за видатковою накладною №52983 від 28.08.2013 року настав 27.09.2013 року.

Згідно вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що передача товару за видатковою накладною №52983 від 28.08.2013 року була здійснена на виконання умов договору поставки №17 від 15.08.2013 року, отримання товару відповідачем не заперечується, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 264 000,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов'язань по оплаті товару за період з 27.09.2013 року по 25.02.2014 року, яка за розрахунком позивача складає 11 565,37 грн.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.6. договору передбачено, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

З огляду на викладене, враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором №17 від 15.08.2013 року, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 11 565,37 грн.

Разом з тим, позивач відповідно до пункту 9.7. договору поставки заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 5% від суми заборгованості, який за його розрахунком склав 13 200,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно пункту 9.7. договору поставки, у разі невиконання або неналежного виконання даного договору винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф у розмірі 5% від невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

З огляду на викладене, враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання за договором №17 від 15.08.2013 року, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу у сумі 13 200,00 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 2 668,93 грн., нарахованих на суму боргу за період з 27.09.2013 року по 27.01.2014 року та збитків від інфляції у сумі 2 904,00 грн., нарахованих на суму боргу за період з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 2 668,93 грн. та збитки від інфляції у сумі 2 904,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки №17 від 15.08.2013 року у розмірі 294 338,30 грн., з яких 264 000,00 грн. основного боргу, 11 565,37 грн. пені, 13 200,00 грн. штрафу, 2 668,93 грн. 3% річних та 2 904,00 грн. збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс капітал інвест» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс капітал інвест» на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/25645/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/25645/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/25645/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

І.М. Скрипка