Постанова № 38774901, 15.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року Справа № 9104/142375/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сапіги В.П., Клюби В.В.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Кротова В.Є.

відповідача по справі: представника Задорожного І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» до Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» (далі - ТзОВ «Енергозберігаючі технології») в липні 2011 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області та просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області №0000162320/4264, №000052320/4265 від 22.03.2011 року, податкову вимогу №66/7886 від 22 червня 2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги.

В запереченні на адміністративний позов відповідач зазначив, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентами ПП «Львівкомфортгруп - К» та ТзОВ «Екопласт Львів», не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничих, складських приміщень, відтак позивачем занижено податок на прибуток у сумі 189 556 грн. Стосовно податкового кредиту, наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентами ПП «Львівкомфортгруп-К» та ТзОВ «Екопласт Львів».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року в справі №2а-7623/11/1370 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням товариством з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року в справі №2а-7623/11/1370 та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт виходить з тих же мотивів, що наведені в адміністративному позові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» слід задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

В період з 17.12.2010 року по 21.02.2011 року Державною податковою інспекцією у Жидачівському районі Львівської області проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології», про що складено Акт № 200/23-2/20808038 від 28.02.2011 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо фінансово - господарських відносин з ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Торгівельна компанія «Бізнесхолдинг», ПП «Укрпрестижсервіс», ПП «Вілмат-Електрик», ТзОВ «Екопласт Львів» та ПП «Універсалбуд» за період 2009-2010 рр. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. ст. 3, 207, 208 Господарського кодексу України, ст. 203, п. 1 ст. 215, ст. ст. 216, 228, 626, 629, 664 Цивільного кодексу України, п. 1.32. ст. 1, п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 189 556 грн., у тому числі за ІV квартал 2009 року на суму 110 380 грн., за ІІ квартал 2010 року на суму 79 176 грн., а також вимог п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 151 645 грн., у тому числі за грудень 2009 року на суму 88 304 грн., за червень 2010 року на суму 63 341 грн.

22.03.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 200/23-2/20808038 від 28.02.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0000162320/4264, яким відповідно до ст. ст. 215, 216, 228, 626, 629, 664 Цивільного кодексу України та п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 189 556 грн., у тому числі основний платіж 151 645 грн., штрафні (фінансові) санкції 37 911 грн.

22.03.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 200/23-2/20808038 від 28.02.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0000152320/4265, яким відповідно до ст. ст. 3, 207, 208 Господарського кодексу України, ст. 203, п. 1 ст. 215, ст. ст. 216, 228, 626, 629, 664 Цивільного кодексу України та п. 1.32. ст. 1, п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 236 945 грн., у тому числі основний платіж 189 556 грн., штрафні (фінансові) санкції 47 389 грн.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

А згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів дослідивши та оцінивши матеріали справи звертає увагу, що позивачем представлено та в матеріалах справи містяться необхідні документи, які свідчать про здійснення господарської операції, а саме договори підряду, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки з банку по рахунках, розшифровки податкових зобов'язань, графіки виконання робіт, довідки про вартість виконаних робіт, зведені кошториси вартості будівництва, кошторисні розрахунки, подорожні листи.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити ще й таке.

В постанові Верховного Суду України від 10.10.2007 року зазначено, що при виборі способу захисту цивільного права необхідно врахувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням встановлених законом меж здійснення суб'єктивного права на захист і компетенції суду. Такий спосіб захисту порушеного права як визнання незаконним (недійсним) акта суб'єкта владних повноважень, не є універсальним і його застосування можливе в двох випадках: коли може бути відновлено те становище, яке існувало до видання акта, або коли за відсутності цієї можливості вимога про визнання незаконним акта суб'єкта владних повноважень поєднана з вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Разом з тим встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Ддеякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Отже з метою повного захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000162320/4264, №000052320/4265 від 22.03.2011 року.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, не об'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її спростовують.

Керуючись ч.3 ст.160 ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології» задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року в справі №2а-7623/11/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.03.2011 року №0000162320/4264, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 189 556 грн., у тому числі за основним платежем 151 645 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями 37 911 грн., та повідомлення-рішення від 22.03.2011 року №000052320/4265, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 236 945 грн., у тому числі за основним платежем 189 556 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 47 389 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

В.В. Клюба