Ухвала суду № 38764854, 15.05.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

15 травня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-3812/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Таврійські нафтові регіони» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень -,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Таврійські нафтові регіони» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області від 07.09.2012 року №0006602200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 389 348 грн., та №0006612200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 2 888 233грн.

В обґрунтування позову зазначено, що податковим органом не доведено належними доказами факт безтоварності господарських операцій між ПП «Таврійські нафтові регіони» та контрагентами - постачальниками ПП «А-Ліра», ПНВКП «Атон», ПП «Інтер-Тур», оскільки доводи податкового органу ґрунтуються виключно на актах перевірок даних контрагентів. В свою чергу, під час проведення перевірки Підприємством надані всі первинні документи, які підтверджують факт придбання товарів та його подальшу реалізацію.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Херсоні Головного управління Міндоходів в Херсонській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволені позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 27.08.2012 року № 1683/22-4/34668958 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Таврійські нафтові регіони» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП «А-Ліра» за жовтень 2010 року, вересень, листопад 2011 року; ПНВКП «Атон» за січень, лютий 2011 року; ПП «Інтер-Тур» за лютий 2011, квітень 2012 року та з контрагентами покупцями за вказані періоди.

Перевіркою встановлено порушення:

1) ч.1 ст. 201, ч.1-6 ст. 203, ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Таврійські нафтові регіони» при придбанні товарів (послуг).

2) п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет на загальну суму ПДВ 2 359 424 грн.

3) пп. 138.1.1 п. 138.1, 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 2 706 766 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у Херсоні прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.09.2012 року: №0006602200, яким Підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 389 348 грн., з яких 2 359 424 грн. - за основним платежем, 1 029 924 грн. - за штрафними санкціями;

- №0006612200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 888 233 грн., з яких 2 706 766 грн. - за основним платежем, 181 467 грн. - за штрафними санкціями.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що у вказаному періоді позивачем відображено валові витрати та сформовано податковий кредит по ПДВ за господарськими операціями з контрагентами - постачальниками ПП «А-Ліра», ПНВКП «Атон», ПП «Інтер-Тур», діяльність яких спрямована лише на отримання податкової вигоди.

За висновком ДПІ, в ході перевірки встановлено, що укладені договори не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, усі операції купівлі-продажу та поставки нафтопродуктів не спричиняють реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, тому укладені позивачем угоди з вказаними контрагентами є нікчемними.

Такого висновку податковий орган дійшов на підставі актів перевірок ДПІ у м. Херсоні від 29.02.12 року № 86-1/22-4 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій субєкта господарювання ПНВКП «Атон» з контрагентами-постачальниками та покупцями за квітень, травень, серпень, вересень, жовтень 2011 року, та від 29.02.2012 року № 9/22-4/30667437 про неможливість проведення позапланової перевірки ПНВКП «Атон» через ухилення субєкта господарювання від такої перевірки, акту ДПІ у Скадовському районі Херсонської області від 15.06.2012 року № 82/22/34323178 про результати планової виїзної документальної перевірки ПП «А-Ліра» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, та акту перевірки ДПІ у м. Херсоні від 04.06.2012 року № 307-1/22-4 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ПП «Інтер-Тур» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами-постачальниками та покупцями за квітень 2012 року через відсутність зазначеного субєкта господарювання за місцем реєстрації.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди є нікчемними та не мали реального характеру.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу валових витрат Підприємства.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, які зазначені в акті перевірки, складені у відповідності до вимог Податкового кодексу України, містять всі необхідні реквізити, які дають змогу ідентифікували контрагента позивача. На час здійснення господарських операцій з позивачем безпосередні постачальники Підприємства були зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні. Податковий орган не наділений повноваженнями щодо встановлення в актах перевірки факту нікчемності або недійсності правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, податковий орган не має підстав для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та на відображення у складі валових витрат витрати з придбання товару.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228).

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено судом першої інстанції при розгляді справи, відповідачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували його доводи щодо відсутності у позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, які стали підставою вважати укладені ним правочини фіктивними.

До того ж, як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом не надано жодного доказу, що зміст укладених договорів суперечать нормам ЦК України та моральним засадам суспільства, оскільки вищенаведеними доказами по справі встановлено факт здійснення позивачем господарської діяльності з юридичними особами, які на момент укладення угод були зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, перебували на обліку в податкових органах як платники податків.

В свою чергу, відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, ПП «Таврійські нафтові регіони» протягом січня, лютого, вересня, листопада 2011 року, та у квітні 2012 року здійснювало операції з придбання у ПП «А-Ліра», ПНВКП «Атон», ПП «Інтер-Тур» дизельного пального та бензину. Позивачем було включено до складу валових витрат суми витрат по придбанню вказаного товару та включено до складу податкового кредиту ПДВ, сплаченого у ціні товару.

На підтвердження факту придбання товару позивачем надано податкові та видаткові накладні, банківські виписки, оборотно-сальдові відомості, товарно-транспортні накладні, з яких вбачається, що транспорт для перевезення був частково орендований, частково найманий позивачем, а також докази того, що ПП «Таврійські нафтові регіони» має власні виробничі потужності, зокрема, заправочну, резервуари для зберігання ПММ, ємності для зберігання ПММ, паливно-заправочні колонки, паливно-роздаточні колонки тощо.

Придбаний товар був в подальшому реалізований іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується наданими до матеріалів справи договорами поставки нафтопродуктів, видатковими та податковими накладними, договорами про надання послуг, актами виконаних робіт.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки нафтопродуктів.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зроблений висновок щодо реальності здійснення господарських операції позивача, на підставі яких ним були сформовані дані податкового обліку. При цьому судом надано належну правову оцінку первинним документам, які підтверджують виконання сторонами договорів поставки, а отже і правомірність включення сум податку на додану вартість за даними операціями до податкового кредиту та віднесення позивачем витрат до складу валових витрат відповідно до вимог податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Таврійські нафтові регіони» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.