Ухвала суду № 38724170, 26.03.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/391/2014(м)

265/7497/13-ц

Головуючий у 1-й інстанції Копилова Л.В.

Доповідач Сорока Г.П. Категорія 42

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

24 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Баркової Л.Л.,

суддів - Сорока Г.П., Гаврилової Г.Л.,

при секретарі - Макаровій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа приватне підприємство «Ваш двір», про виселення з квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 січня 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

09 жовтня 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 та просили виселити ОСОБА_2 із належної їм квартири АДРЕСА_1 з собакою невідомої породи за неможливістю сумісного проживання без надання іншого жилого приміщення та зобов'язати ВГІРФО Орджонікідзевського РВ УМВС України в Донецькій області зняти відповідача з реєстрації в спірній квартирі.

В обґрунтування своїх вимог посилались на те, що в серпні 2012 року ОСОБА_1 на прилюдних торгах була придбана 1/2 частка трикімнатної квартири АДРЕСА_1 власником якої був відповідач та яка з 15 серпня 2012 року на підставі свідоцтва № 1154 від 15.08.2012 року, виданого приватним нотаріусом, належить їй на праві приватної власності. Окрім неї власниками спірної квартири є ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3, яким належить по 1/4 частці вказаної квартири кожній на підставі дублікату договору міни від 21.09.2000 року, виданого 10.08.2010 року № 1-1376 та зареєстрованого в БТІ за № 37550563 06.09.2012 року.

Відповідач є колишнім чоловіком ОСОБА_2, шлюб між якими розірвано в 2008 році. Після цього поведінка відповідача значно погіршилася, він постійно зловживає алкогольними напоями, часто влаштовував сварки та навіть бійки, погрожував фізичною розправою, доводилось викликати міліцію аби захищатися від його нападів. Таким чином їх проживання разом з відповідачем у спірній квартирі стало нестерпним. Відповідач самовільно замінив замок на дверях спірної квартири і нікого до квартири не впускає, ключі не надає. З 2008 року вони вимушені мешкати у родичів, знайомих, хоча зареєстровані в спірній квартирі. Після придбання 1/2 частки спірної квартири вони мали намір вселитися до квартири, але відповідач їм відмовив. Неодноразово попереджали відповідача письмово та усно про добровільне виселення, договору найму спірної квартири з ним не укладали, до членів їх сім'ї він не відноситься, ніде не працює, зловживає алкогольними напоями, в утриманні квартири, ремонті, оплаті послуг участі не приймає, чим завдає їм значних матеріальних збитків, псує квартиру, тримає собаку невідомої породи, яка постійно знаходиться у квартирі. Все це привело до погіршення санітарного стану квартири. Тому вважають, що відповідач підлягає виселенню з вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення із-за неможливості сумісного проживання зі зняттям з реєстраційного обліку у квартирі.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 29 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку за заявою представника позивачів на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України залишено без розгляду.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 27 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселення з квартири, третя особа ПП «Ваш двір», відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Позивач та їх представник ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_2, представник ПП «Ваш двір» повторно в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, ніяких заяв суду не подали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення замовної кореспонденції про судовий виклик та телефонограмами, зареєстрованих у встановленому порядку в журналі телефонограм за №№34, 126 (витяг з журналу додається). Тому, відповідно до вимог ст.305 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи у відсутності осіб, що беруть участь у справі, та їх представників без фіксації судового засідання технічними засобами фіксації згідно ст.197 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачами докази на підтвердження неможливості сумісного проживання з відповідачем у спірній квартирі, а також ухилення його від обов'язків по утриманню квартири не містять відомостей щодо систематичного руйнування чи псування спірної квартири відповідачем, використання її не за призначенням або щодо систематичного порушення правил соціального співжиття з боку відповідача та вжиття до нього заходів попередження чи громадського впливу, які не дали позитивних результатів в розумінні ч.1 ст.116 ЖК України. Тому суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог і в задоволенні позову відмовив.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони випливають з обставин справи, наявних у справі доказів та відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення, або обмежений у праві користування ним, інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст.64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст.157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім"ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням , або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 Житлового Кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Згідно п.50 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право), наведених в листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року, відповідно до ст.157 ЖК України члена сім'ї власника (у тому числі колишнього) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК, а не у зв'язку з тим, що приміщення необхідне для проживання самого власника.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що згідно витягу про реєстрацію права власності №35406620 від 06.09.2012 року ОСОБА_1 є власницею 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 15.08.2012 року за № 1154 за результатами проведених прилюдних торгів.

Згідно витягу про реєстрацію права власності, №35406384 від 06.09.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками по 1/4 частки спірної квартири кожна на підставі договору міни, посвідченого Четвертою маріупольською державною нотаріальною конторою 21.08.2010 року за № 2-2081.

Відповідно до особового рахунку в АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії № НОМЕР_2, виданого 22 січня 2008 року Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 розірвано.

Таким чином, спірна квартира належить на праві спільної часткової власності позивачам. Відповідач в даній квартирі зареєстрований у встановленому законом порядку як член сім'ї ОСОБА_2, є її колишнім чоловіком та колишнім власником ? частини квартири, яка за результатами прилюдних торгів перейшла у власність ОСОБА_1 на підставі свідоцтва від 15.08.2012 року.

Як вбачається зі справи, позивачі та їх представник не надали суду ніяких доказів, які б свідчили про те, що відповідач своїми неправомірними діями систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для позивачів проживання з ним в одному будинку, та, що до нього приймались заходи запобігання і громадського впливу, які виявились безрезультатними, тому суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про необґрунтованість вимог позивачів та правильно відмовив в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу у відповідності з вимогами ст.11 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно дав оцінку наданим сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, доказам, правильно застосував норми матеріального права. При цьому порушень норм процесуального права не допустив.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою положення ст.41 Конституції України та ст.391 ЦК України щодо охоронюваного законом права володіння, користування і розпорядження майном, що відповідач ніколи не був членом сім'ї ОСОБА_1 та своїми неправомірними діями створив перешкоди для користування жилим приміщенням позивачам, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на підтвердження доводів про створення відповідачем перешкод для проживання позивачів у спірній квартирі суду жодних доказів не надано.

Посилання позивачів на акт ПП «Ваш двір» від 03.09.2012 року про те, що відповідач систематично порушує громадський порядок, зловживає спиртними напоями, слухає вночі гучну музику, стукає у двері під'їзду не дає підстав для задоволення позову та виселення ОСОБА_2 з квартири, оскільки суду не надано доказів, що відповідач страждає хронічним алкоголізмом, що він затримувався правоохоронними органами у нетверезому стані чи порушення правил громадського порядку, порушення правил співжиття, дебош в сім'ї, а також, що до відповідача застосовувались відповідні заходи реагування за неправильну поведінку, після застосування яких він продовжував свої неправомірні дії, що давало би підстави для застосування вимог ст.116 ЖК України.

Зі справи також вбачається, що спірна квартира між співвласниками не розділена, між ними порядок користування жилим приміщенням не встановлено, а тому з урахуванням того, що відповідач є колишнім членом сім'ї ОСОБА_2 і відповідно до вимог ст.156 ЖК України зберігає право користування житлом, та обставина, що відповідач не був та не є членом сім'ї ОСОБА_1 правового значення для вирішення справи не має.

З огляду на наведене, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність апеляційних підстав для скасування рішення суду, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню.

Відповідно до вимог ст.ст.3,4 Закону України «Про судовий збір», ст.88 ЦПК України з урахуванням того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення суду залишено без зміни, недовнесена при подачі апеляційної скарги сума судового збору у розмірі 35,80грн. (виходячи з мінімальних розмірів судового збору) підлягає стягненню в дохід держави з апелянта.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 січня 2014 року залишити без зміни.

Стягнути зі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає в АДРЕСА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 35 гривень 80 копійок (на розрахунковий рахунок 31212206780004, код класифікації доходів бюджету 22030001, МФО 834016, банк отримувача ГУДКС України в Донецькій області ЄДРПОУ 38033949, отримувач Державний бюджет м.Донецьк Ворошиловський район, отримувач Апеляційний суд Донецької області (м.Маріуполь), код ЄДРПОУ 02891428).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Баркова Л.Л.

Судді : Сорока Г.П.

Гаврилова Г.Л.