Ухвала суду № 38719393, 17.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ К/800/31644/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство «Волсбуд» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі№ 1570/7493/2012 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство «Волсбуд» доДержавної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби провизнання нечинним (протиправним) та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство «Волсбуд» (надалі також - позивач, ТОВ БМП «Волсбуд») звернулось до суду з адміністратвиним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання нечинним (протиправним) та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2012 року № 0009912301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 40341 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство «Волсбуд» відмовлено в повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство «Волсбуд» залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2012 року № 0009912301 яким збільшено суми грошового зобов'язання х податку на додану вартість у розмірі 40341 грн., в т.ч. 26 894 - за основним платежем та 13 447 - за штрафними (фінансовими) санкціями, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 11 липня 2012 року № 183/22-214/30495083/1406, про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження задекларованих ТОВ «БМП Волсбуд» показників у рядку 10.1 Декларацій «Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів, послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%», у рядку 17 Декларацій «Усього податкового кредиту» на загальну суму 26 894, 18 грн., в т.ч. за вересень 2011 року на суму 4 340 грн., жовтень 2011 року в сумі 10 034, 19 грн., листопад 2011 року в сумі 12 519, 99 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку суми податкового кредиту з податку на додану вартість по податковим накладних виписаних ТОВ «Юкмас» та ТОВ «Європейські шляхові технології», оскільки господарські операції між позивачем та зазначеним суб'єктом господарювання не були реальними.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 1 серпня 2011 року між ТОВ «Юкмас» (Продавець) та ТОВ «БМП «Волсбуд» (Покупець) укладено договір поставки № 26, згідно умов якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та сплатити продукцію в кількості, якості та за цінами, зазначеними в рахунках-фактурах, які виставляються Продавцем на підставі заявок покупця. При цьому, пунктом 2.1 вказаного Договору, також, встановлено, що якість товару повинна відповідати діючій нормативно-технічній документації та підтверджуватись відповідним документом.

Отже, документами, які підтверджують факт здійснення поставки товару за вказаним договором мають бути, зокрема: заявки покупця на поставку товару, виставлені на їх підставі продавцем рахунки - фактури, оригінали або завірені печаткою постачальника копії товарно-транспортних накладних, сертифікат про якість продукції або його завірена постачальником копія, виданого виробником продукції, накладні на поставлений товар та податкові накладні.

Разом з тим, згідно обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем як платником податку не підтверджено правомірності та обґрунтованості витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами, оскільки не надано ані заявок покупця на поставку товару ані рахунків - фактур, які відповідно до умов укладеного договору повинні були містити якісні та кількісні характеристики товару, що мав поставлятися. При цьому сам по собі договір не містить будь-яких відомостей щодо якісних та кількісних характеристик предмету поставки, у зв'язку із чим відсутність згаданих документів не надає змоги ідентифікувати придбаний товар та встановити взаємозв'язок згаданого Договору з наданими позивачем видатковими та податковими накладними та, відповідно, позбавляє суд можливості встановити факт товарності зазначеної господарської операції.

Крім того, надані позивачем на підтвердження виконання зазначеного Договору видаткові накладні, окрім підпису не містять інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та підписувала відповідні первинні документи.

Також, ані під час проведення перевірки ані під час судового розгляду справи позивачем не надано документу встановленого зразка на підтвердженням якості постановлено товару, обов'язковість надання якого (Продавцем-покупцю) передбачена пунктом 2.1 укладеного Договору.

Поміж іншого, позивачем не доведений факт доставки товару від його контрагента з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту транспортування придбаного товару.

Крім того, позивачем не надано доказів щодо наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особі (- ам), відповідальним за отримання від постачальника такого товару, не надано доказів підтвердження бухгалтерського обліку придбаного товару, зокрема, на складських приміщеннях, майнові права на які наявні у позивача, а також не надано будь-яких доказів використання придбаного товару в оподатковуваних операціях в межах власної господарської діяльності.

За таких обставин, з огляду на те, що позивачем належним чином не підтверджено реальності придбання у ТОВ «Юкмас» продукції, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ТОВ БМП «Волсбуд» безпідставно відображено суми податкового кредиту по податкових накладних, виписаних ТОВ «Юкмас».

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Європейські шляхові технології» судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано належних доказів, які б свідчили про виконання сторонами зобов'язань за укладеними Договорами підряду № 30 від 3 жовтня 2011 року та № 32 від 1 листопада 2011 року, зокрема, в матеріалах справи відсутні: докази передачі будівельного майданчика від замовника до виконавця робіт, докази на підтвердження транспортування та отримання будівельних матеріалів ТОВ «Європейські шляхові технології», документи, підтверджуючі якість використаних підрядником матеріалів і устаткування, які він повинен передавати виконавцю робіт, тощо. Між тим, як вбачається з укладених між ТОВ «Європейські шляхові технології» договорворів та наданих довідок про вартість виконаних будівельних робіт, роботи виконувались в т.ч. з матеріалів та устаткування замовника.

При цьому, в порушення вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», надані позивачем на підтвердження виконання умов договорів первинні документи не містять дати їх складання, що позбавляє суд можливості встановити їх взаємозв'язок з зазначеними договорами.

Крім того, під час проведення перевірки та розгляду справи в суді позивачем не надано доказів руху активів у процесі здійснення господарських операцій.

Відтак, на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про те, що реальність господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами не підтверджена.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство «Волсбуд» відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко