Ухвала суду № 38719392, 03.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2014 р. м. Київ К/800/30389/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 825/423/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Виробничо-

торгівельна фірма "АВЕ-САН"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної

податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «АВЕ САН» (надалі також -ТОВ «ВТФ «АВЕ САН», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 2 жовтня 2012 року № 0003272320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 122802,00 грн. за основним платежем та 30701,00 грн. за штрафними санкціями, та від 2 жовтня 2012 року № 0003282320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 116953,00 грн. за основним платежем та 22923,00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 2 жовтня 2012 року № 0003272320 та № 0003282320.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 18 вересня 2012 року № 1759/22/14236580, про порушення позивачем вимог пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 122802 грн., пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 116953 грн., в тому числі за червень 2011 року на суму 25 268 грн., за липень 2011 року на суму 22050 грн., за лютий 2012 року на суму 49572 грн., за березень 2012 року на суму 20063 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, а до витрат для цілей оподаткування податком прибутку підприємств витрати внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Єнтхілл», оскільки вказані господарські операції були спрямованні на отримання необґрунтованої податкової вигоди, зважаючи на те, що не були реальними.

Витрати, як зазначено в підпункті 14.1.27 ПК України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Пунктом 138.2 статті 182 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та права на віднесення сум витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТОВ «Ентхілл» відбувались на підставі договору підряду від 7 лютого 2012 року № 001-07-02/12, згідно умов якого за дорученням замовника (позивач), підрядник (ТОВ «Ентхілл») приймає на себе зобов'язання виконати ремонтні роботи на об'єкті за адресою: м. Чернігів, вул. 50 років СРСР, 5, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

На виконання зазначеного договору у період з лютого по березень 2012 року ТОВ «Ентхілл» виконано будівельно-ремонтних робіт на загальну суму 417813,64 грн., в т.ч. ПДВ 69635,60 грн., про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, що містяться в матеріалах справи, а саме: договірна ціна, локальний кошторис, рахунок-фактура, довідка про вартість виконаних робіт, акт приймання виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення. Всі дозвільні документи на виконання робіт відповідно до договору містяться в матеріалах справи.

Щодо господарських відносин між позивачем та ТОВ «КПТ МІГ», то судами попередніх інстанцій встановлено, що між вказаними суб'єктами господарювання було укладено договори поставки від 31 травня 2011 року № 31051 та від 11 липня 2011 року №11073, відповідно до умов яких ТОВ «КПТ МІГ» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцю ТОВ «ВТФ «АВЕ САН» товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в даному договорі, прийняти та оплатити вказаний товар.

На виконання зазначеного договору протягом червня 2011 року ТОВ «КПТ МІГ», поставлено товарів на загальну суму 151610,64 грн., в т.ч. ПДВ 25268,44 грн., а протягом липня 2011 року - на загальну суму 132302,32 грн., в т.ч. ПДВ 22050,38 грн., про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, що містяться в матеріалах справи, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Товар, що був предметом по вище наведених договорах, перевезено власним транспортом позивача, що підтверджено подорожніми листами, та оприбутковано на складі, що підтверджено прибутковими ордерами складського обліку. Придбаний позивачем товар був використаний в господарській діяльності підприємства та реалізований в подальшому покупцям, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період.

Відтак, на підставі наведених вище доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Єнтхілл».

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко