Ухвала суду № 38719354, 03.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2014 року м. Київ К/800/30201/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Ригель-Буд» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 815/163/13-а

за позовом Приватного підприємства «Ригель-Буд»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси

Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Ригель-Буд» (надалі також - ПП «Ригель-Буд», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18 грудня 2012 року № 0002312201 та № 0002322201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року адміністративний позов Приватного підприємства «Ригель-Буд» задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 18 грудня 2012 року № 0002312201, яким Приватному підприємству «Ригель-Буд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 188685,00 грн., в тому числі 150948 грн. за основним платежем та 37737 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 18 грудня 2012 року № 0002322201, яким Приватному підприємству «Ригель-Буд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 179700 грн., в тому числі 143760 грн. за основним платежем та 35940 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року скасовано. Прийнято нову постанову. В задоволенні позову Приватного підприємства «Ригель-Буд» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 18 грудня 2012 року № 0002312201 та № 0002322201 відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 18 грудня 2012 року № 0002312201, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму у 188685 грн. (основний платіж - 150948 грн., штрафні санкції - 37737 гривень) та № 0002322201, яким збільшено розмір податку на додану вартість на загальну суму 179700 гривень (основний платіж - 143760 грн., штрафні санкції - 35940 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 29 листопада 2012 року № 4640/22-1/35359561, про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; туті надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого було завищено податковий кредит на загальну суму 143760 грн. та пункту 138.1 статті 138 ПК України, внаслідок чого було завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на 150948 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено у податковому обліку господарські операції, які полягали у здійсненні Малим підприємством у вигляді ТОВ «Гамалс» будівельних робіт, оскільки вони були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Витрати, як зазначено в підпункті 14.1.27 ПК України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Пунктом 138.2 статті 182 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Таким чином, придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків. Крім того, всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно, витати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та що доведено податковим органом у судовому процесі, у контрагента позивача - ТОВ «Гамалс» відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; воно не знаходиться за юридичною адресою, не виконує обов'язки зі сплати податкових зобов'язань.

За таких обставин, ТОВ «Гамалс» не могло виконати будівельні операції, які позивач відобразив у податковому обліку. При цьому Приватне підприємство «Ригель-Буд», працюючи в одному сегменті ринку, у якому існують стабільні зв'язки, мало бути обізнаним щодо характеру діяльності контрагента.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали розумної економічної причини зважаючи на те, що ПП «Катак» (генпідрядник), маючи усі необхідні умови для здійснення будівництва школи, уклав з позивачем (субпідрядник), який теж мав усі необхідні умови для її будівництва, договір про таке будівництво, а позивач в свою чергу уклав такий самий договір з ТОВ «Гамалс», яке не мало умов для здійснення будівництва та не виконувало своїх податкових обов'язків. Послуги, які надавали один одному зазначені товариства повністю дублювали їх основний вид діяльності.

Також в ході розгляду справи позивачем не надано належних доказів отримання позитивного економічного ефекту від наведеного співробітництва.

За таких обставин, з огляду на встановлення судом апеляційної інстанції обставин відображення позивачем для цілей оподаткування в податковому обліку господарських операцій, які не мали розумної економічної причини (ділової мети), з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди - юридично правильним є висновок про те, дона що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір прийняті відповідачем відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ригель-Буд» відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко